Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Гордійчук М. П.

Гончар Л. Я.

Харченка В. В.

Черпіцької Л. Т.

Чалого С. Я.

розглянувши в порядку касаційного провадження в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя АР Крим про визнання дій неправомірними, -

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 10 листопада 2003 року позовна заява задоволена. Стягнуто з відповідача заборгованість по виплаті пенсії з листопада 2001 року по серпень 2003 року включно в сумі 2304 грн. 86 коп.

Ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 03 лютого 2004 року апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя АР Крим відхилено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу в заявленому позові.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є пансіонером з числа членів льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації. Порядок нарахування пенсії даної категорії пенсіонерам встановлений Законом України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) зі змінами та доповненнями від 17.11.1999 року №1222-ХІУ, Постановою Кабінету Міністрів України від 10.02.2000 року №264 (264-2000-п) "Про порядок обчислення заробітної платні для призначення пенсій членам льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації", Постановою КМУ №550 від 22.05.1996 року (550-96-п) "Про внесення змін в порядок обчислення та нарахування пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробувального складу цивільної авіації". На основі вищевказаних нормативно-правових актів позивачу було з 01 жовтня 2000 року за його заявою була призначена пенсія у розмірі 407 грн. 11 коп. Проте з липня 2001 року в порушення ст. 98 Закону України "Про пенсійне забезпечення" відповідач зупинив проводити перерахунок пенсії, а з 01 листопада 2001 року зменшив виплачувану пенсію до 311 грн. 23 коп. З 01 квітня 2002 року позивачу, як не працюючому пенсіонерові нараховується пенсія у розмірі 348 грн. 58 коп. Разом з тим Перерахунок пенсії проводився з розрахунку основної пенсії 348 грн. 58 коп., а не раніше встановленої пенсії 407 грн.11 коп. Оскільки з 01 жовтня 2000 року пенсія позивачу в розмірі 407 грн. 11 коп. була нарахована законно та обґрунтовано, то даний розмір пенсії не може бути зменшений. За період з листопада 2001 року по серпень 2003 рік включно заборгованість складає 2304 грн.86 коп.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Таким чином, підстави для передачі справи на розгляд складу колегії суддів Вищого адміністративного суду України відсутні.

Керуючись статтею - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя АР Крим відхилити, а рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 10 листопада 2003 року та ухвалу Апеляційного суду АР Крим від 03 лютого 2004 року залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.