Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.І.

Маринчак Н.Є.

Нечитайла О.М.

Федорова М.О.

при секретарі судових засідань: Коваль Є.В.,

розглянувши касаційну скаргу Луцької об’єднаної державної податкової інспекції

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2008 року

по справі № 5/23-2А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Унідор-Плюс"

до Луцької об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Унідор-Плюс" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Луцької об’єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0001792600/3 від 10.03.2005р., яким товариству визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 92501грн., (в т.ч. 61667грн. за основним платежем та 30834грн. за штрафними санкціями).

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Господарського суду Волинської області від 15.04.2008 року у даній справі в позові відмовлено з огляду на неправомірність заявлених вимог.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2008 року скасовано постанову Господарського суду Волинської області від 15.04.2008 року та прийнято нове рішення, яким позов задоволено та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2008 року, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Проведеною перевіркою встановлено, що в порушення пп. 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97- ВР (далі - Закон № 168/97) п.п. 2.6 Порядку заповнення податкової накладної ТОВ "Унідор-Плюс" включено до податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість з придбання товарно - матеріальних цінностей та отримання послуг не підтверджених податковими накладними, виписаними ПП "Укр Донецьк Техно Строй", ПП "Укр-Техноком" і ПП "Агрокомп" на загальну суму 370000грн., в результаті чого, згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 вищезазначеного Закону підприємством завищено до відшкодування з бюджету суму ПДВ - 61667грн.

За результатами процедури адміністративного оскарження відповідачем було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0001792600/3 від 10.03.2005р., яким товариству визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 92501грн., (в т.ч. 61667грн. - основний платіж та 30834грн. - штрафні санкції).

Судами встановлено, що ТОВ "Унідор-Плюс" здійснювало господарські операції з Приватним підприємством "Укр Донецьк Техно Строй" у серпні - вересні 2002 року, з Приватним підприємством "Агрокомп" - у серпні 2003 року, з Приватним підприємством "Укр-техноком" - у жовтні - листопаді 2002 року. Вказані приватні підприємства продавали ТОВ "Унідор-Плюс" будматеріали. На поставлену продукцію підприємства-продавці нараховували податок на додану вартість, складали і видавали податкові накладні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходи з того, що місцевим господарським судом не повно з'ясовані обставини щодо наявності у позивача фактичного права на відшкодування ПДВ без податкових накладних, які були знищені. А також, звертає увагу на безпідставність посилання суду першої інстанції, як на доказ, скасування у судовому порядку реєстрації контрагентів по спірним господарським операціям та визнання недійсними їх свідоцтв платників ПДВ з моменту їх видачі. Вказує на те, що факт безтоварності операцій з придбання відповідачем не доведено, оскільки в матеріалах справи є копії платіжних доручень, які свідчать про фактичне перерахування коштів позивачем контрагентам-продавцям.

Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону забороняється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Пунктом 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165 (z0233-97) , встановлено, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку – продавця.

Згідно рішень місцевого суду Куйбишевського району міста Донецька від 29.07.2002р. та Київського місцевого районного суду міста Донецька від 13.09.2002р. податкові накладні, видані Приватним підприємством "Укр Донецьк Техно Строй" та Приватним підприємством "Укртехноком", підписані особами, які не належать до кола осіб, наділених таким правом у визначеному законом порядку.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ "Унідор-плюс" включило до податкового кредиту витрати по сплаті ПДВ, не підтверджені податковими накладними ПП "Укр Донецьк Техно Строй", ПП "Укр-Техноком" та ПП "Агрокомп", а лише по факту проведеної ТОВ "Унідор-плюс" оплати, в результаті чого позивачем завищено до відшкодування з бюджету суму ПДВ на 61667грн.

Позивач на вимогу суду першої інстанції не надав суду жодних документів, які б підтверджували реальний характер господарських операцій із вказаними контрагентами. Не було подано таких документів ні під час перевірки, ані суду при первісному розгляді справи.

Місцевим господарським судом зроблено обґрунтований висновок, що пояснення щодо наявності податкових накладних не можуть бути підставою для віднесення платником відповідних сум до податкового кредиту.

Крім того, податковим органом при здійсненні перевірки було встановлено, що рішенням місцевого суду Куйбишевського району міста Донецька від 29.07.2002р. встановлено, що Приватне підприємство "Укр Донецьк Техно Строй" зареєстровано 09.07.2002р. виконкомом Донецької міськради без наміру створення підприємства, за винагороду, без наміру здійснювати підприємницьку діяльність, тому установчі документи визнані недійсними з моменту реєстрації, а свідоцтво платника ПДВ з моменту видачі.

Рішенням Київського місцевого районного суду міста Донецька від 13.09.2002р. встановлено, що Приватне підприємство "Укр-Техноком" зареєстровано рішенням виконкому Донецької міськради від 06.06.2002р. та платником податку на додану вартість, установчі документи підписані без мети створення підприємства, а за винагороду, наміру займатися підприємницькою діяльністю не було, тому установчі документи визнані недійсними з моменту реєстрації - з 06.06.2002р., свідоцтво платника ПДВ визнано недійсним з моменту видачі - з 12.06.2002р. Державну реєстрацію ПП "Агрокомп" скасовано згідно рішення господарського суду від 20.08.2004р. в зв’язку з неподанням протягом року податкової звітності.

З матеріалів справи вбачається, що ПП "Укр Донецьк Техно Строй" та ПП "Укр-Техноком" було складено накладні вже після набрання законної сили вищевказаних рішень судів про визнання установчих документів недійсними та скасування свідоцтва платника ПДВ вказаних підприємств, а тому в силу приписів пп. 7.2.4. п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97, відповідно до якого право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону - обґрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо правомірності висновку податкового органу про те, що податкові накладні, виписані контрагентами позивача (навіть при їх наявності) не відповідають вимогам чинного податкового законодавства та, відповідно, щодо відсутності у зазначених контрагентів наміру здійснювати підприємницьку діяльність, а відтак правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2008 року з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі постанови Господарського суду Волинської області від 15.04.2008 року.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Луцької об’єднаної державної податкової інспекції задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2008 року скасувати та залишити в силі постанову Господарського суду Волинської області від 15.04.2008 року по справі № 5/23-2А.

Справу № 5/23-2А повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала складена у повному обсязі 25.03.2009р.

З оригіналом згідно