Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Маринчак Н.Є., Костенка М.І., Федорова М.О.,

при секретарі: Євтушевському В.М.,

за участю представників:

від позивача – Дуди Л.М.,

від відповідача – Кузьменко О.О., Сахарчука А.А.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного комунального підприємства "Луцьктепло" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.2006 року по справі № 9/53-2 за позовом Державного комунального підприємства "Луцьктепло" до Луцької ОДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи касаційних скарг щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Постановою Господарського суду Волинської області від 07.12.2005 року позовні вимоги Державного комунального підприємства "Луцьктепло" до Луцької ОДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0002702302/0 від 28.08.2003 року, № 0002702302/1 від 20.10.2003 року, № 0002702302/2 від 17.11.2003 року, № 0002702302/3 від 22.12.2003 року про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств – задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.2006 року, постанова суду першої інстанції скасована та постановлена нова – про відмову в задоволені позову.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням ДКП "Луцьктепло" 09.06.2006 року звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.02.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі Державне комунальне підприємство "Луцьктепло" просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення – скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення №0002702302/0 від 22.08.2003 року, яким позивачу визначено податкове зобов’язання за платежем – податок на прибуток (доходи) підприємств державної власності у сумі 1229706 грн., з яких основний платіж – 789210 грн., штрафні (фінансові) санкції – 440496,0 грн. стали результати позапланової комплексної документальної перевірки ДКП "Луцьктепло" за період з 01.04.2000 р. по 01.04.2003 р., які були відображенні в акті № 212560 від 20.08.2003 року.

В зазначеному акті перевірки податковий орган зазначає про порушення позивачем п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.9 ст.5, п.п.8.1.1 п.8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого підприємством: занижено податок на прибуток за IV кв. 2001 р. в сумі 661440,0 грн.; та за III кв. 2002 р. в сумі 274440 грн.; завищено податок на прибуток за II кв. 2002 р. в сумі 8610,0 грн.; за IV кв. 2002 р. в сумі 138 060 грн.

В результаті апеляційного узгодження відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.10.2003 року № 0002702302/1, від 17.11.2003 року №0002702301/2, від 22.12.2003 року №0002702302/3, якими визначено нові граничні строки сплати визначеного відповідачем податкового зобов’язання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно із статутом Державного комунального підприємства "Луцьктепло", затвердженим рішенням виконкому Луцької міської Ради 19.05.1999 р. №231 та зареєстрованим 19.05.1999 р. розпорядженням №242-рв, зазначене підприємство є державним комунальним підприємством і здійснює такі види діяльності, як:

- забезпечення тепловою енергією населення та інших споживачів;

- експлуатація та ремонт котелень, теплових мереж і силового обладнання;

- видача технічних умов на проектування об’єктів систем теплопостачання;

- ведення налагоджувальних робіт котелень та теплових мереж, систем автоматики та газопостачання;

- та інші передбачені Статутом види діяльності.

В Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України згідно довідки Волинського обласного управління статистики від 25.05.99р. №1136 ДКП "Луцьктепло", ідентифікаційний код 30391925, орган управління – районні державні адміністрації, виконавчі комітети міських рад народних депутатів, форма власності – комунальна власність, зареєстровані наступні види діяльності (ЗКГНГ):

- теплопостачання,

- теплотехнічні та теплоізоляційні роботи,

- ремонт іншого промислового устаткування та ін.

Згідно з рішенням Луцької міської Ради №18/16 від 23.10.2001 р. "Про передачу майна державному комунальному підприємству "Луцьктепло" з балансу ДКПМ "Луцьктеплокомуненерго" така передача була здійснена в зв’язку з необхідністю стабільного забезпечення теплом міста та з метою формування статутного фонду державного комунального підприємства "Луцьктепло".

Відповідно до акту прийому-передачі майна від 01.12.2001р., державному комунальному підприємству "Луцьктепло" від ДКПМ "Луцьктеплокомуненерго" передані товарно-матеріальні цінності на суму 1654080,00 грн. та основні засоби на загальну суму 29708912,00 грн.

Податковий орган в ході перевірки дійшов висновку щодо порушення позивачем пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" внаслідок невключення у IV кв. 2001 року до валового доходу вартість безоплатно отриманих від ДКПМ "Луцьктеплокомуненерго" товарно-матеріальних цінностей в сумі 1654080 грн..

При цьому, ні суд першої інстанції, який задовольнив вимоги позивача в зазначеній частині, ні апеляційний суд, який визнанав правомірним висновок податкового органу, не врахували наступні положення законодавства, чинного на момент спірних правовідносин.

Згідно із визначенням, наведеним в п.1.23 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , безоплатно надані товари (роботи, послуги) – це, зокрема товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

Разом з тим, відповідно до положень п.п.1.28.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою є прямою інвестицією.

Корпоративні права, відповідно до п.1.8 зазначеного Закону, це – право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридич на особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Судами не було перевірено та надано належної оцінки доводам позивача що передача відповідно до рішення Луцької міської Ради № 18/16 від 23.10.2001 р. від ДКПМ "Луцьктеплокомуненерго" до позивача товарно-матеріальних цінностей в сумі 1654080 грн. є прямою інвестицією.

Так, судам необхідно було визначити порядок переходу майна за рішенням органу місцевого самоврядування в статутний фонд позивача, а також наявність чи відсутність прав у Луцької міськради права власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи і таке інше, що пов’язано з набуттям корпоративних прав за наслідками здійснення прямої інвестиції.

Також, непереконливим є висновок суду першої інстанції щодо правомірності та апеляційного суду щодо безпідставності нарахування підприємством позивача амортизації на основні засоби вартістю 32367325 грн., які передані ДКП "Луцьктепло" на підставі рішень Луцької міської ради № 18/16 від 23.10.2001 р., № 622 від 18.12.2001 р., № 108 від 29.03.2002 р., № 324 від 05.09.2002 р., № 421 від 01.11.2002 р., № 664 від 20.11.2002 р., № 420 від 01.11.2002 р., № 421 від 21.07.2002 р., де зазначається про передачу позивачу основних засобів як експлуатуючій організації та для збільшення статутного фонду підприємства, оскільки такі висновки зроблені судами без належної перевірки обставин справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи в цій частині.

Щодо висновку суду першої інстанції про безпідставність, а суду апеляційної інстанції – про правомірність висновку податкового органу щодо порушення позивачем вимог чинного законодавства внаслідок невключення до валового доходу в III-IV кварталах 2002 року та у Iкварталі 2003 року вартості основних засобів отриманих позивачем у цей період, то такі висновки судів не можна вважати обґрунтованими з огляд на наступне.

Так, судами не були перевірені доводи позивача, що ці основні засоби були ним отримані в формі міжнародної технічної допомоги та не надано належної оцінки як самому Меморандуму між містом Луцьк та Урядом Сполучених штатів Америки щодо участі у діяльності реформування тарифів та реструктуризації комунальних підприємств від 16.07.2001 р. та додатку №1 до нього, так і довідкам-підтвердженням Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 22.07.2002 р. №1033, №1051 від 07.08.2002 р., № 1076 від 23.08.2002р., № 2042 від 23.09.2002 року, а також листу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції №45-45/415 від 13.08.2002р..

Крім іншого, в акті перевірки податковий орган зазначає про порушення позивачем п.п.4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" внаслідок не включення до валового доходу по першій події (по зарахуванню коштів) вартість пільг за професійними ознаками в сумі 859335 грн. та пільг реабілітованим на загальну суму 7139 грн.

Валовий доход, згідно із визначенням, наведеним в п.4.1 ст.4 Зазначеного Закону, це – загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Відповідно до п.п.11.3.5 п.11.3 ст.11 цього Закону, датою збільшення валового доходу в разі продажу товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких коштів на поточний рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якому іншому вигляді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов’язаннями перед таким бюджетом.

Судами попередніх інстанцій не встановлювалося з посиланням на належні докази факту надходження бюджетних коштів на поточний рахунок платника податку чи факт отримання відповідної компенсації у будь-якому іншому вигляді, що є необхідною умовою для збільшення валового доходу, а сам акт перевірки не містить посилань на первинні документи, які б підтверджували будь-який з цих фактів.

З огляду на зазначене, рішення судів попередніх інстанцій винесені без повного з’ясування обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та враховуючи, що суд касаційної інстанції, в межах своєї компетенції, не має можливості усунути недоліки, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, перевірити обставини у справі, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, ч. 2 ст. 227, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу Державного комунального підприємства "Луцьктепло" задовольнити частково, постанову Господарського суду Волинської області від 07.12.2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.2006 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.