Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Кононенко З.О., Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання

Представник позивача - Колєва О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківський окружний адміністративний суд від 29.12.2008р. по справі № 2-а-1847/08

за позовом ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова

до Повного товариства "Ломбард "Адріатика", Фізичної особи ОСОБА_1

про визнання недійсним правочину позики та зобов'язання вчинити певні дії,

Позивач, Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова, звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Повного товариства "Ломбард "Адріатика" (надалі за текстом ПТ "Ломбард "Адріатика"), Фізичної особи ОСОБА_1, в якому, після уточнення позовних вимог, просив визнати недійсним правочин позики, договір позики № 42 укладений 06.04.2004 р. між ОСОБА_1 та ПТ "Ломбард "Адріатика", що був мовби-то укладений та виконаний сторонами на загальну суму 5225000,00 грн., як такий, що є фіктивним; визнати недійсними правочини, договори купівлі-продажу цінних паперів, мовби-то укладені між ОСОБА_1 та уповноваженими особами ПТ "Ломбардом "Адріатика", а саме: укладений 15.11.2004 р. між ОСОБА_1 та ТОВ "Опціон-Фінанс" (яка діяла в інтересах та за рахунок ПТ "Ломбард "Адріатика" на підставі доручення Ломбарду "Адріатика" за №18-К від 15.11.04р.), договір купівлі-продажу цінних паперів №18-К/1, за яким ОСОБА_1 мовби-то продав 2 векселі, емітовані ТОВ "Чугуїв - продукт" на загальну суму 1908872,00 грн., перший з яких вексель № 80351254278531 емітовано 29.10.2004 р., а другий вексель № 80351254278530, було емітовано 10.11.2004 р., вартість яких за договором № 18-К/1 склала 1905000,00 грн. та укладений 04.08.2004 р. між ОСОБА_1 та ТОВ "Укр - Інвест" (яка діяла в інтересах та за рахунок ПТ "Ломбард "Адріатика" на підставі доручення Ломбарду "Адріатика" за № 48-К від 04.08.2004 року), договір купівлі-продажу цінних паперів № 48-К, за яким ОСОБА_1 мовби-то було продано 3 векселі, емітовані АТВТ "Страховий захист" номінальною вартістю 3000000,00 грн., вартість яких за договором № 48-К склала 2999400,00 грн., як такі що є фіктивними; визнати недійсними на підставі ст. 207 Господарського кодексу України господарські зобов'язання ПТ "Ломбард "Адріатика", що виникли у фінансової установи на підставі безпосередньо вчинених з ОСОБА_1 та через уповноважених ломбардом осіб ТОВ "Опціон-фінанс" та ТОВ "Укр-Інвест", правочинів а саме: на підставі договору позики № 42, укладеного 06.04.04р. та виконаного сторонами на загальну суму 5225000,00 грн., на підставі договору купівлі-продажу векселів № 48-К/1 від 04.08.2004 р. та № 18-К/1 від 15.11.2004 р.; застосувати наслідки визнання господарських зобов'язань ПТ "Ломбард "Адріатика" недійсними, що передбачені ст. 208 ГК України.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.2008 року провадження у справі за позовом ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова в частині визнання недійсним правочину позики, договору позики № 42, укладеного 06.04.2004 р. між ОСОБА_1 та ПТ "Ломбард "Адріатика" на загальну суму 5225000,00 грн., договорів купівлі-продажу цінних паперів, укладених між ОСОБА_1 та уповноваженими ПТ "Ломбард "Адріатика" особами, а саме: укладений 15.11.2004 р. між гр. ОСОБА_1 та ТОВ "Опціон-Фінанс" за №18-К від 15.11.04р., за яким ОСОБА_1 продав 2 векселі, емітовані ТОВ "Чугуїв - продукт" на загальну суму 1908872,00 грн., перший з яких вексель № 80351254278531 емітовано 29.10.2004 р., а другий вексель № 80351254278530, було емітовано 10.11.2004 р., вартість яких за договором №18-К/1 склала 1905000,00 грн. та укладений 04.08.2004 р. між ОСОБА_1 та ТОВ "Укр-Інвест" договір купівлі-продажу цінних паперів № 48-К, за яким ОСОБА_1 було продано 3 векселі, емітовані АТВТ "Страховий захист" номінальною вартістю 3000000,00 грн., вартість яких за договором № 48-К склала 2999400,00 грн. закрито; в позові, в частині застосування наслідків визнання господарський зобов'язань ПТ "Ломбард "Адріатика" недійсними, що передбачені ст. 208 ГК України відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на невірне застосування судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 208 Господарського кодексу України, Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) , ст.ст. 2, 138, 143, 157, 203 КАС України та на обставини і обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 06.04.2004р. між ПТ "Ломбард "Адріатика" та гр. ОСОБА_1 було вчинено правочин позики, укладено договір № 42, відповідно до умов якого, у ПТ "Ломбард "Адріатика" виникло зобов'язання надання гр. ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 5225000,00 грн. у позику, а у гр. ОСОБА_1, відповідно, виникло зобов'язання прийому у ПТ "Ломбард "Адріатика" коштів у позику, виплату відсотків за користування запозиченими коштами у розмірі 2-х відсотків річних та зобов'язання повернення ПТ "Ломбард "Адріатика" отриманих коштів.

Як зазначив позивач, частину коштів із загальної суми позики у розмірі 5225000,00 грн. гр.ОСОБА_1 мовби-то отримав у касі ПТ "Ломбард "Адріатика" через повіреного ПТ "Ломбард "Адріатика" гр. ОСОБА_2 (який діяв на підставі договору доручення №1 від 01.06.2004року), а частину коштів отримав на власний розрахунковий рахунок, відкритий в установі банку.

В подальшому гр. ОСОБА_1 мовби-то повернув ПТ "Ломбард "Адріатика" запозичені кошти у сумі 5225000,00грн., з яких 820600,00 грн. ОСОБА_1 повернув через повіреного товариства гр. ОСОБА_2 до каси фінансової установи, а кошти в сумі 4904400,00 грн. повернув шляхом взаємозаліку з ПТ "Ломбард "Адріатика" зустрічних однорідних вимог у зв'язку з тим, що: 1) між гр. ОСОБА_1 та ТОВ "Опціон-Фінанс" (яка діяла в інтересах та за рахунок ПТ "Ломбард "Адріатика" на підставі доручення Ломбарду "Адріатика" за №18-К від 15.11.04р.) 15.11.04р. було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №18-К/1, за яким гр. ОСОБА_1 мовби-то продав 2 векселі, емітовані ТОВ "Чугуїв - продукт" на загальну суму 1908872,00 грн., перший з яких, вексель № 80351254278531 емітовано 29.10.2004 р., а другий вексель № 80351254278530, було емітовано 10.11.2004року. За договором № 18-К/1 вартість 2-х вказаних векселів склала 1905000,00 грн.; 2) між гр. ОСОБА_1 та ТОВ "Укр-Інвест" (яка діяла в інтересах та за рахунок ПТ "Ломбард "Адріатика" на підставі доручення Ломбарду "Адріатика" за № 48-К від 04.08.2004року), 04.08.04р. було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № 48-К, за яким гр. ОСОБА_1 мовби-то було продано 3 векселі, емітовані АТВТ "Страховий захист" номінальною вартістю 3000000,00 грн., а за договором № 48-К його вартість склала 2999400,00 грн.

Крім того, позивач вказав про те, що, на його думку, з вищенаведеного випливає, що гр. ОСОБА_1 фактично не сплатив ПТ "Ломбард "Адріатика" відсотки за користування позикою, мовби-то отриманою від ПТ "Ломбард "Адріатика", оскільки отриману позику у відповідному розмірі, в тому ж розмірі ОСОБА_1 й повертав ПТ "Ломбард "Адріатика".

Позивач також зазначив, що в ході проведення перевірки ПТ "Ломбард "Адріатика", у ДПІ Дзержинського району м. Харкова виникла підозра, що суму на яку здійснено фінансову операцію ПТ "Ломбард "Адріатика" по наданню позики гр. ОСОБА_1, фактично не відповідає майновому стану позичальника, у зв'язку з чим, ДПІ до Білопільського відділення Сумської МДПІ було направлено запит з проханням отримання пояснень від гр. ОСОБА_1 з питання фінансових взаємовідносин з ПТ "Ломбард "Адріатика".

Виходячи з пояснень від 03.05.2006р. гр. ОСОБА_1, наданих заступнику начальника Білопільського відділення Сумської МДПІ Рожку М.І., громадянин ОСОБА_1 засвідчив, що ніколи у м. Харкова він не перебував, цінні папери на суму 5225000,00 грн. не отримував та паспорт не губив. Отже, на думку позивача фактично гр. ОСОБА_1 не підписував фінансово-господарські документи з ПТ "Ломбард "Адріатика", грошові кошти у позику не отримував та не продавав цінні папери.

Позивач звернув увагу на той факт, що відомості про фіктивність правочинів, мовби-то укладених між гр. ОСОБА_1 та ПТ "Ломбард "Адріатика" безпосередньо чи через уповноважених осіб, надійшли до ДПІ вже після закінчення перевірки ПТ "Ломбард "Адріатика" та після складення акту перевірки, у зв'язку з чим, в акті перевірки відповідні порушення ПТ "Ломбардом "Адріатика" вимог податкового та валютного законодавства, не знайшли свого відображення.

Таким чином, на думку позивача, правочин, договір позики № 42, укладений 06.04.2004р. між гр. ОСОБА_1 та ПТ "Ломбард "Адріатика", є "фіктивним" правочином в розумінні ст. 234 Цивільного кодексу України та має ознаки "нікчемності", в розумінні ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки він зокрема, суперечить моральним засадам суспільства.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі в частині визнання недійсним правочину позики, виходив з того, що позови податкових органів про визнання нікчемного правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають, а тому, відповідно до ст. 157 КАС України, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.

Крім того, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову в частині застосування наслідків визнання господарських зобов'язань ПТ "Ломбард "Адріатика" недійсними, що передбачені ст. 208 ГК України, виходив з того, що вимога про застосування санкцій, встановлених ст. 208 ГК України, була заявлена за межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, передбаченого ст. 250 КАС України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 208 цього ГК України (436-15) , якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як зазначено у ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позови податкових органів про визнання нікчемного правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що проваження у справі в частині визнання недійсним господарського зобов'язання, підлягає закриттю.

Крім того, колегія суддів зазначає, що органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Таким чином, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 208 ГК України, передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в ч. 1 ст. 238 ГК України.

Що стосується позовних вимог в частині застосування наслідків ст. 208 ГК України, колегія суддів зазначає наступне.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 ГК України. За змістом статті це можливо лише у разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Для вирішення питання про застосування наслідків визнання господарського зобов'язання недійсним, передбачених ст. 208 ГК України, необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує їх недійсність, а саме наявність протиправної мети при здійсненні зобов'язання.

Умисел (намір) юридичної особи на свідоме укладення угоди завідомо суперечної інтересам держави та суспільства визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Питання доказування наявності або відсутності умислу особи на вчинення дій, які суперечать інтересам держави або суспільства належить до кримінального судочинства. Тобто, для застосування вказаних санкцій, позивач повинен надати належні докази, наприклад вирок суду про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб відповідача або відповідачів за відповідну злочинну дію.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що належних та допустимих доказів щодо наявності умислу (наміру) хоча б у однієї із сторін спірної угоди на момент її укладання та мети укладення, яка завідомо суперечна інтересам держави і суспільства та настання відповідних наслідків, позивач суду не надав. Тобто, позивач не виконав обов'язків, покладених на нього ст. 71 КАС України.

Суд, зазначає, що, встановлені ч. 1 ст. 208 ГК України, санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

З матеріалів справи вбачається, що спірний договір позики № 42 був укладений 06.04.2004 р. між гр. ОСОБА_1 та ПТ "Ломбард "Адріатика", договори купівлі-продажу цінних паперів між гр. ОСОБА_1 та уповноваженими особами ПТ "Ломбард "Адріатика", укладені: 15.11.2004 р. між гр. ОСОБА_1 та ТОВ "Опціон-Фінанс" за № 18-К та 04.08.2004 р. між гр. ОСОБА_1 та ТОВ "Укр - Інвест" № 48-К. Позовна заява була подана до суду 14.12.2007 р.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимога про застосування санкцій, встановлених ст. 208 ГК України, була заявлена за межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, передбаченого ст. 250 Господарського кодексу України, а тому позов в цій частині є необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.2008 року по справі № 2-а-1847/08 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.2008 року по справі № 2-а-1847/08 - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.2008 року по справі № 2-а-1847/08 за позовом ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова до Повного товариства "Ломбард "Адріатика", Фізичної особи ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину позики та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 13.07.2009 р.