Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Панченка О.Н.,

Смоковича М.І.,

Весельської Т.Ф.,

Горбатюка С.А.,

Мироненка О.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1 до Фонду комунального майна міста Херсона, Херсонського державного бюро технічної інвентаризації, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним розпорядження, скасування свідоцтва про право власності та державної реєстрації права власності,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 21 грудня 2006 року, -

У червні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до Фонду комунального майна міста Херсона, Херсонського державного бюро технічної інвентаризації, третя особа: ОСОБА_2, з позовом про визнання протиправним розпорядження, скасування свідоцтва про право власності на житло - трикімнатну АДРЕСА_1, та державної реєстрації права власності на неї.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що проживав у цій квартирі, а уповноваженим її квартиронаймачем був його дід - ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. У цій же квартирі проживає й дружина діда - ОСОБА_2

На підставі розпорядження Фонду комунального майна міста Херсона від 21 лютого 2006 року № 18913 було видано свідоцтво про право власності на зазначену квартиру. Однак, він в цьому свідоцтві не зазначений, а лише дід та його дружина.

Позивач, посилаючись на порушення його майнових та немайнових прав, вважав незаконною видачу такого свідоцтва, адже заява від імені діда про оформлення передачі спірної квартири у власність та довідка про склад сім'ї датовані та були подані відповідачу 24 січня 2006 року, тобто вже після смерті діда. Просив визнати нечинним зазначене розпорядження Фонду комунального майна міста Херсона про передачу спірної квартири у власність, скасувати свідоцтво про право власності на неї, видане на підставі цього розпорядження, а також зобов'язати Херсонське державне бюро технічної інвентаризації внести до Єдиного державного реєстру власників нерухомого майна відомості про скасування права власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на спірну квартиру.

Постановою Суворовського районного суду міста Херсона від 2 жовтня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 21 грудня 2006 року постанову Суворовського районного суду міста Херсона від 2 жовтня 2006 року скасовано, провадження у справі в порядку адміністративного судочинства закрито з тих підстав, що спірні правовідносини не підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства, а позивачу роз'яснено право звернутися за захистом порушених прав в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини 1 статті 3 КАС України).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 17 КАС України, до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" відповідно до пункту 7 частини 1 статті 3 цього ж Кодексу означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

З огляду на наведену вище суть правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що справу не належить вирішувати у порядку адміністративного судочинства, в зв'язку з відсутністю в ній публічно-правового спору, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов'язані з вирішенням питання права власності на житло.

Так як суд першої інстанції безпідставно розглянув справу як адміністративну, вирішивши по суті заявлені у ній вимоги, апеляційний суд обгрунтовано скасував прийняте ним рішення та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України.

Доводи, наведені представником позивача в касаційній скарзі, такого висновку не спростовують та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права або невірно застосовано норми матеріального права.

Керуючись статтями - 220-1, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 21 грудня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.