Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Державної служби охорони культурної спадщини про визнання дій неправомірними, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Прокуратури Автономної Республіки Крим на постанову Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 березня 2007 року,

У червні 2006 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Державної служби охорони культурної спадщини про визнання дій неправомірними.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що висновком Державної служби охорони культурної спадщини від 07 квітня 2006 року №22-923/9 ОСОБА_2. неправомірно відмовлено в узгодженні відведення земельної ділянки площею 0,0050 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в районі ГБК "Місхор" для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу. Відмова мотивована тим, що земельна ділянка розташована в охоронній зоні Місхорського парку-пам'ятнику національного значення і на цій території зберігаються всі пейзажі, елементи ландшафту, що мають природну та історичну цінність, та відновлюються його найбільш цінні втрачені компоненти і якості, На ділянках паркового ландшафту (палацо-паркові комплекси, санаторії та ін.) можливі обмежені будівельно-реконструктивні заходи, без порушення загальної ситуації та характеру оточення, що склалось. Тобто, будівництво нових об'єктів не передбачено, оскільки земельна ділянка входить в зону охоронюваного ландшафту. Представник позивача зазначає, що в районі земельної ділянки, яку просить відвести позивач відсутні будь-які пам'ятники, а тому просила суд визнати відмову в узгодженні відведення земельної ділянки Державною службою охорони культурної спадщини незаконною, визнати їх дії неправомірними та зобов'язати виконати необхідні дії по узгодженню ОСОБА_2. можливості відводу земельної ділянки площею 0,0050 га за адресою: АДРЕСА_1 в районі ГСК "Місхор" для будівництва та обслуговування індивідуального гаража.

Постановою Ялтинського міського суду від 31 липня 2006 року позов задоволено. Визнано неправомірними дії Державної служби охорони культурної спадщини по видачі ОСОБА_2. висновку № 22-923/9 від 07 квітня 2006 року про неможливість відводу земельної для будівництва й обслуговування гаражу. Зобов'язано Державну службу охорони культурної спадщини, як суб'єкта владних повноважень, виконати необхідні дії по узгодженню ОСОБА_2. можливості відводу земельної ділянки.

Постановою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 березня 2007 року постанову Ялтинського міського суду від 31 липня 2006 року скасовано і ухвалено нову постанову. Дії Державної служби охорони культурної спадщини визнано неправомірними. Висновок голови Державної служби з питань національної культурної спадщини № 22-923/9 від 07 квітня 2006 року про неможливість відводу ОСОБА_2. земельної ділянки орієнтованою площею 0,0050 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 у районі ГБК "Місхор" для будівництва й обслуговування індивідуального гаражу протиправним. Зобов'язано Державну службу з питань національної культурної спадщини виконати дії по узгодженню проекту відводу зазначеної земельної ділянки.

У касаційній скарзі Прокуратура Автономної Республіки Крим, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач не довела, що земельна ділянка, яка була виділена позивачеві, відноситься до категорії земель історико - культурного призначення, а саме - до зони охоронюваного ландшафту (зони № 16), також відсутні документи про включення спірної земельної ділянки до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землевпорядження та іншої проектно-планувальної документації, межі охоронної зони не визначені на місцевості в натурі, охоронне свідоцтво не видавалося, колегія суддів дійшла висновку про те, що цей факт виключає можливість встановлення наявності зони охоронюваного ландшафту в районі спірної земельної ділянки.

Такий висновок ґрунтується на неповно з'ясованих обставинах справи та зроблений з порушенням норм процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що Державною службою охорони культурної спадщини 07 квітня 2006 року за № 22-923/9 ОСОБА_2. видано висновок про неможливість відведення зазначеної земельної ділянки для здійснення будівельних робіт. Цей висновок обґрунтований постановою Уряду Автономної Республіки Крим № 330 від 16 листопада 1995 року "Про затвердження історіко-архітектурного опорного плану та комплексного охоронного зонування пам'ятників історії, культури та природи адміністративного району Великої Ялти, оскільки земельна ділянка входить у зону охоронюваного ландшафту (зона № 16), режим якої не передбачає будівництво нових об'єктів.

Приймаючи рішення щодо задоволення позову, Апеляційний суд АР Крим дійшов висновку, що відповідачем та прокурором не доведено, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель історико-культурного призначення, розташована в межах охоронної зони №16, режим якої не передбачає будівництво нових об'єктів. Також, згідно висновків суду, в матеріалах справи відсутні докази винесення меж охоронної зони в натурі на місцевості.

Відповідно до ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрали чинності, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Однак, у справі відсутні будь-які судові рішення, про які зазначено в указаній процесуальній нормі, тому помилковими є посилання на обставини встановлені ухвалою Верховного Суду України від 20.06.06 у справі за позовом прокурора АР Крим в інтересах Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України до Ялтинської міської ради. Пархоменка В.Я. про визнання недійсним рішень.

Також в адміністративному судочинстві за принципом офіційності суд з власної ініціативи повинен вжити заходи щодо виявлення та витребування доказів (ст. 11 КАС України).

Тобто, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність доказів винесення меж охоронної зони в натурі на місцеві є передчасними.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій до спірних правовідносин необґрунтовано не застосовано положення постанови Ради міністрів АР Крим від 16.11.95 №330 (rb0330001-95) , якою затверджено історико-архітектурний опорний план і комплексну охоронну зону пам'ятників історії, культури і природи адміністративного району Великої Ялти.

Даним документом визначено зони охорони пам'ятників історії і культури. Передбачені ст.29 Закону Української РСР "Про охорону та використання пам'ятників історії і культури", якій діяв на той час. Ці ж зони передбачені і ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Втрата чинності будь-яким з наведених нормативно-правових актів не тягне за собою зміну статусу зазначених земель.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню.

Для вирішення цього спору слід встановлювати нові обставини та робити відповідні висновки, на що відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України немає повноважень суд касаційної інстанції, тому колегія суддів приходить до висновку про направлення справи в суд першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Прокуратури Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 березня 2007 року та постанову Ялтинського міського суду від 31 липня 2006 року по цій справі скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд у суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.