Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді Смоковича М.І.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А., провівши у касаційному порядку попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради (далі - Галицька РА), треті особи - відділ приватизації державного майна Галицької РА (далі - ВПДМ Галицької РА), управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (далі - УОІС Львівської міської ради) про визнання дій неправомірними та про зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_2- представника ОСОБА_1. на постанову Апеляційного суду Львівської області від 25 грудня 2006 року,

У травні 2006 року ОСОБА_1. пред'явила позов до Галицької РА, треті особи - ВПДМ Галицької РА, УОІС Львівської міської ради про визнання дій неправомірними та про зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона проживає в двокімнатній квартиріАДРЕСА_1, яку бажає приватизувати, але ВПДМ Галицької РА відмовив їй у приватизації житла у зв'язку з тим, що її квартира знаходиться на території історико-культурного заповідника і вирішення питань про приватизацію квартир у заповіднику тимчасово призупинено, до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

Просила зобов'язати Галицьку РА прийняти рішення про приватизацію квартириАДРЕСА_1.

В подальшому ОСОБА_1. уточнила свої позовні вимоги та просила зобов'язати Галицьку РА прийняти рішення про приватизацію квартири на підставі поданих у 2005 році документів.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1. задоволені. Визнано незаконною відмову Галицької РА в безоплатній передачі у власність у власність ОСОБА_1. квартири АДРЕСА_1 та зобов'язано провести приватизацію цієї квартири.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 25 грудня 2006 року апеляційну скаргу Галицької РА задоволено. Постанову Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2006 року скасовано та ухвалено нову постанову. У позові ОСОБА_1. до Галицької РА, про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2. - представник ОСОБА_1. подав касаційну скаргу, в якій вказує на те, що оскаржуване рішення суду у справі прийняте з порушенням норм матеріального права. Просить скасувати постанову Апеляційного суду Львівської області від 25 грудня 2006 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1. задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2. не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1., суд першої інстанції керувався чинним на час подання позовної заяви Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" (2391-15) , відповідно до якого заборонялася приватизація пам'яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації. Суд першої інстанції дійшов висновку що у справі відсутні докази визнання квартири пам'яткою культурної спадщини та що її віднесено до об'єктів, приватизація яких заборонена.

Проте, як вірно визначено судом апеляційної інстанції, суд першої інстанції не врахував інші нормативно-правові акти, що підлягають обов'язковому застосуванню до спірних правовідносин сторін.

Згідно з постановою Ради Міністрів Української РСР від 12 червня 1975 року № 297 (297-75-п) "Про створення Державного історико-архітектурного заповідника в м. Львові" в межах давньоруської та середньовічної частини міста Львова прийнято рішення створити державний історико-архітектурний заповідник.

На виконання зазначеної постанови рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради депутатів трудящих від 09 липня 1975 року № 321 затверджено межі заповідника, до якого, поряд з іншими, включено вулицю Кривоноса.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" не підлягають приватизації квартири (будинки), розташовані на територіях історико-культурних заповідників.

Отже, вказаний Закон визначає одну з умов, за яких може бути приватизоване житло, це те, що об'єкт, який громадянин бажає приватизувати, не повинен знаходитися в межах історико-архітектурного заповідника.

Квартира, яку ОСОБА_1. просить передати безкоштовно у приватну власність, знаходиться в будинку, розташованому в межах історико-архітектурного заповідника, а отже, не підлягає приватизації.

Конституційний Суд України рішенням від 28 вересня 2000 року у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень частини другої статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" не підлягають приватизації визнав зазначене положення Закону таким, що відповідає Конституції України (254к/96-ВР) та роз'яснив, що положення частини другої статті 2 цього Закону необхідно розглядати не як обмеження прав людини за ознакою місця проживання, а як обмеження щодо окремих об'єктів державного житлового фонду, які можуть бути передані у власність громадян України, а включення окремих квартир (будинків) державного житлового фонду до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації, зумовлюється особливістю правового статусу території на яких вони розташовані, або самих цих об'єктів, а також необхідністю забезпечення безпечних умов проживання громадян, особливістю охорони державою культурних цінностей та зон природного заповідного фонду, тимчасовим характером надання жилих приміщень тощо.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1.

Рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, підстав для його скасування чи зміни немає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 220-1, 230 КАС України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_2. залишити без задоволення, а оскаржувану постанову Апеляційного суду Львівської області від 25 грудня 2006 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи - відділ приватизації державного майна Галицької районної адміністрації м. Львова, управління охорони історичного середовища Львівської міської ради про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у випадку та з підстав, передбачених статями 236, 237 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами, протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.