Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Євтушевський В.М.

за участю представників:

позивача: Попов О.М.;

відповідача: Ведмеденко Р.І.;

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська

на постанову Господарського суду Луганської області від 02.07.2007 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.08.2007 р.

у справі №12/239н-ад (22-а-1983/07)

за позовом Дочірнього підприємства "Луганська нафтобаза" Відкритого акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт"

до Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська

про визнання недійсними наказу та податкового повідомлення-рішення

Дочірнє підприємство "Луганська нафтобаза" Відкритого акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт" (далі по тексту – позивач, ДП "Луганська нафтобаза" ВАТ "Луганськнафтопродукт") звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом до Державної податкової інспекції у Артемівському районі у м. Луганську (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Артемівському районі м. Луганська) про визнання недійсними наказу та податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Луганської області від 02.07.2007 р. у справі №12/239н-ад (Суддя Палей О.С.), яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.08.2007р. у справі 22-а-1983/07 (Головуючий суддя – Ханова Р.Ф., судді Ляшенко Д.В., Колеснік Г.А.), позовні вимоги задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №0000782300/0 від 31.05.2007 р. Закрито провадження у справі в частині визнання нечинним наказу ДПІ у Артемівському районі "Про проведення позапланової виїзної перевірки" №333 від 10.05.2007 р.

ДПІ у Артемівському районі м. Луганська, не погоджуючись з постановою Господарського суду Луганської області від 02.07.2007 р. та ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.08.2007р. у справі №12/239н-ад (22-а-1983/07), звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Артемівському районі м. Луганська не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.05.2007р. ДПІ у Артемівському районі м. Луганська прийнято податкове повідомлення-рішення №0000782300/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 855353 грн., в тому числі: 610845 грн. – основного боргу та 244508 грн. штрафні (фінансові) санкцій.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято ДПІ у Артемівському районі м. Луганська на підставі акту "Про результати позапланової перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість Дочірнім підприємством "Луганська нафтобаза" Відкритого акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт" за січень 2007 р. по взаєморозрахунках з Товариством з обмеженою відповідальністю "Айдарнафта" від 21.05.2007р. №237/23-00/03484027 (далі по тексту - Акт перевірки.)

Відповідно до висновків Акту перевірки в порушення вимог п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4, п. 9.3 – 9.5 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" позивач, внаслідок укладення в січні 2007 року договору купівлі-продажу майна, не зареєструвався платником податку на додану вартість, не подав до податкового органу декларацію з податку на додану вартість за відповідний період, в результаті чого ним занижено податок на додану вартість в розмірі 610845 грн.

Як встановлено матеріалами справи, постановою Господарського суду Луганської області від 20.12.2005 року у справі №19/90б ДП "Луганська нафтобаза" ВАТ "Луганськнафтопродукт" визнано банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру в межах справи про банкрутство.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.01.2007 р. між позивачем та ТОВ "Айдарнафта" було укладено договір купівлі-продажу частки виробничих будівель №14, згідно умов якого позивачем передано у власність ТОВ "Айдарнафта" майно вартістю 3054 225,80 грн. Виконання вказаного договору підтверджується актом приймання-передавання від 15.01.2007 р.

При проведенні перевірки, на думку податкового органу, встановлено, що при реалізації майна за вищевказаним договором позивачем не була застосована ставка оподаткування податком на додану вартість 20%, а відповідно занижено податкові зобов’язання з податку на додану вартість на суму 610845 грн.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на дода­ну вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, пе­редбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено ДПІ у Артемівському районі м. Луганська в зазначеному акті перевірки, який був предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, позивача було виключено з Реєстру платників податку на додану вартість та він не є платником податку на додану вартість.

Відповідно до преамбули Закону України "Про порядок погашення зо­бов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фо­ндами" (2181-14) цей Закон не регу­лює питання погашення податкових зобов’язань або стягнення податкового бор­гу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) . Положеннями п. 7.8 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зо­бов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фо­ндами" встановлено, що з моменту прийнят­тя ухвали господарським судом про порушення провадження у справі про банк­рутство платника податків порядок сплати податкового зобов'язання або пога­шення податкового боргу такого платника податків, зазначених у заяві, яка пода­ється до господарського суду, визначається згідно з нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , без застосування норм Закону "Про порядок погашення зо­бов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фо­ндами".

Таким чином, діючим законодавством встановлено, що норми Закону "Про порядок погашення зо­бов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фо­ндами" (2181-14) не застосовуються до осіб, на яких поширюється судові процедури, ви­значені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

При цьому ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що з дня прийняття господарським су­дом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної про­цедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов’язання що­до сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) вважається таким, що настав, а вимоги за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах лікві­даційної процедури.

Отже, у зв’язку з визнанням боржника банкрутом у такої особи виникає особливий правовий статус, який є значно відмінний від статусу боржника.

Так, згідно зазначеної ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у банкрута припиняєть­ся підприємницька діяльність та припиняються повноваження органів управлін­ня банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також повноваження власника (власників) майна банкрута.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор з дня свого призначення здійснює повноваження визначені у ч. 1 вказаної статті, а також здійснює інші повнова­ження, передбачені цим Законом. Отже, правосуб’єктність ліквідатора визначена у вказаному Законі та він позбавлений права здійснювати повноваження, які не передбачені його положеннями та виходять за межі його компетенції.

Тому, податкові зобов’язання, які виникають в ліквідаційній процедурі, мають бути обумовлені саме в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , у зв’язку з чим на ліквідатора поклада­ється відповідний обов’язок їх сплатити.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , в ліквідаційній про­цедурі нові зобов’язання у банкрута в особі його органу управління – ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть виникати виключно у випадках прямо передбаче­них у цьому Законі. Цим Законом визначений і порядок їх виконання. Такими випадками, зокрема, є зобов’язання з оплати поточних комунальних і екс­плуатаційних витрат та інших витрат, пов’язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06.04.2004 року у справі №17/124.

З урахуванням викладеного, судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено неправомірність донарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 610845 грн.

За вказаних обставин судами попередніх інстанцій правомірно скасовано податкове повідомлення-рішення №0000782300/0 від 31.05.2007 р.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, зроблених відповідно до вищезазначених правових норм.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Господарського суду Луганської області від 02.07.2007 р. та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.08.2007р. у справі №12/239н-ад (22-а-1983/07) не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська на постанову Господарського суду Луганської області від 02.07.2007 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.08.2007р. у справі №12/239н-ад (22-а-1983/07) залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Луганської області від 02.07.2007 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.08.2007р. у справі №12/239н-ад (22-а-1983/07) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.