Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Чумаченко Т.А.,

Сороки М.О., Лиски Т.О., Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії посадових осіб Управління Пенсійного фонду України в Білокуракинському районі Луганської області, -

У березні 2004 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаною скаргою, в якій просила визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Білокуракинському районі Луганської області.

В обґрунтування своїх вимог вказувала, що вона з 1985 року по 1994 рік працювала дояркою відділення № 3 радгоспу "Ювілейний", а з 1994 року по 1998 рік - дояркою КСП "Червоноармієць" Білокуракинського району Луганської області.

У грудні 2002 року скаржниця звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Білокуракинському районі Луганської області з приводу призначення їй пільгової пенсії відповідно до п. "д" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", однак відповідач їй в цьому відмовив, посилаючись на відсутність документів, які підтверджують виконання встановлених норм обслуговування.

Посилаючись на те, що документи, які підтверджують виконання встановлених норм обслуговування, надати вона не має змоги в зв'язку тим, що вказані документи зберігаються на підприємстві не довше трьох років, ОСОБА_1 просила визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Білокуракинському районі щодо відмови у призначенні пільгової пенсії та зобов'язати відповідача призначити їй пенсію відповідно до п. "д" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 23 березня 2004 року позов задоволено.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 15 липня 2004 року це судове рішення скасовано та направлено справу на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі суду.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи рішення місцевого суду та направляючи справу на новий розгляд, суд апеляційної інстанції виходив з того, що скаржник ставив питання про встановлення факту її роботи дояркою та виконання нею норми обслуговування корів, а також того, що до участі у справі не було залучено третьої особи.

Однак такі висновки були зроблені судом апеляційної інстанції із порушенням норм процесуального права.

Так, апеляційний суд помилково посилався на те що місцевим судом не було уточнено вимоги скаржника, а саме не звернуто уваги на те що скаржник просив встановити факт роботи дояркою та виконання норм обслуговування.

Але такий висновок апеляційного суду є невірним, оскільки з огляду на викладені у скарзі вимоги, можна зробити висновок про те, що ОСОБА_1 не ставила питання про встановлення факту роботи її дояркою.

При цьому судом не враховано, що підставою для звернення ОСОБА_1 до суду слугувала відмова Управління Пенсійного фонду призначити їй пільгову пенсію.

Також, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що Білокуракинський районний суд не звернув увагу на строк звернення в суд з даною скаргою, але відповідно до ст. 307 ЦПК України (в редакції 1963 року), це не є підставою для скасування рішення суду і направлення справи на новий розгляд.

Відповідно до ст. 108 ЦПК України (в редакції 1963 року), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити в справу на стороні позивача або відповідача до постановлення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. В зв'язку з цим апеляційний суд вказує на те, що суд першої інстанції повинен був притягнути до участі у справі представника КСП "Червоноармійське", оскільки при її розгляді можуть бути затронуті інтереси КСП. Але такий висновок суду є помилковим, тому що вирішення питання про зобов'язання Управління Пенсійного фонду призначити скаржниці пільгову пенсію безпосередньо не впливає на права чи обов'язки КСП.

Таким чином, судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано положення п.4 ч.1 ст. 307 ЦПК України (в редакції 1963 року) та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції, в той час як апеляційний суд мав можливість вирішити цей спір по суті.

Відповідно до ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи зазначені обставини, оскаржене судове рішення відповідно ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає скасуванню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду апеляційному суду слід врахувати наведене і у відповідності із вимогами закону вирішити даний спір.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Луганської області від 15 липня 2004 року скасувати.

Справу направити до суду апеляційної інстанції на новий апеляційний розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.