Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. І.,

суддів Бившевої Л. І.,

Голубєвої Г. К.,

Карася О. В.,

Федорова М. О.,

секретар судового засідання - Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Селдом"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2006р. у справі № 28/168-11/107-49/185-А

за позовом Приватного підприємства "Селдом"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

за участю представників:

позивача - не з'явились,

відповідача - Єгорова О. С.,

Приватним підприємством "Селдом", з урахуванням послідуючого доповнення, подано позов про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 22.09.2003р. № 000121701/3 в частині визначення суми податкового зобов'язання по прибутковому податку в розмірі 3 160 грн. 26 коп., в т. ч. 1 053 грн. 42 коп. основного платежу та 2 106 грн. 84 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду міста Києва від 17.07.2006р. у справі № 28/168-11/107-49/185-А позов задоволено повністю.

Обґрунтовуючи постанову суд першої інстанції зазначив, що висновок відповідача про те, що відшкодовані витрати позивачем громадянину ОСОБА_1 на відрядження є доходом цього громадянина та підлягають оподаткуванню прибутковим податком є помилковим, а тому і штрафні санкції застосовані необґрунтовано; відповідач не довів правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2006р. постанову від 17.07.2006р. по даній справі скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанова мотивована тим, що станом на 28.08.1999р. позивач не був зареєстрований як юридична особа і не міг вести підприємницької діяльності, а саме вчиняти дії щодо направлення у відрядження від імені нествореного підприємства; виплачені кошти за авансовим звітом є доходом громадянина ОСОБА_1 та мають оподатковуватись відповідно вимог законодавства; не включення до сукупного оподатковуваного доходу відшкодування на відрядження призвело до заниження позивачем утриманих сум прибуткового податку.

Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу в якій просить його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст. 2, ч. 1 ст. 4, ч. ч. 1, 4 ст. 5, ст. 6 Закону України "Про підприємства в Україні", ст. 8 Закону України "Про підприємництво", ст. 8 Закону України "Про господарські товариства", ст. ст. 2, 11, 12, 19 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон.

Відповідач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутнього представника відповідача, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставами для прийняття відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення стали: акт від 29.12.2002р. № 158/23-211 про результати документальної перевірки дотримання вимог законодавства про оподаткування за період з 08.09.99р. по 01.10.2002р. в якому зазначено, зокрема, про встановлення відшкодування витрат на відрядження з 28.08.1999р. по 19.09.1999р. гр. ОСОБА_1 за авансовим звітом від 01.12.1999р., а, оскільки, позивач зареєстрований як юридична особа лише 08.09.1999р., то в цей період вказаний громадянин не міг перебувати в трудових відносинах з позивачем і виплачені йому кошти є його доходом; рішення про результати розгляду первинної та повторних скарг.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про підприємства в Україні" (чинного на момент державної реєстрації позивача) підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації; державна реєстрація підприємств здійснюється відповідно до Закону України "Про підприємництво" (698-12) .

Згідно абз. 1 ст. 8 Закону України "Про підприємництво" державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998р. № 59 (z0218-98) (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 10.06.1999р. № 146 (z0418-99) ), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.03.1998р. за № 218/2658 (z0218-98) , службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи; направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, назви підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження; відмітки в посвідченні про відрядження щодо прибуття та вибуття працівника завіряються тією печаткою, якою користується у своїй господарській діяльності підприємство для засвідчення підпису відповідної службової особи, на яку наказом (розпорядженням) керівника підприємства покладено обов'язки здійснювати реєстрацію осіб, які вибувають у відрядження та прибувають з нього.

З аналізу даних норм слідує, що службовим відрядженням працівника підприємства, об'єднання, установи, організації буде вважатись поїздка фізичної особи для виконання службового доручення, яка перебуває в трудових відносинах із зареєстрованими відповідно до законодавства юридичними особами.

Судом апеляційної інстанції з посиланням на відповідні матеріали справи обґрунтовано встановлено державну реєстрацію позивача лише 08.09.1999р., тобто після прийняття наказу про службове відрядження громадянина ОСОБА_1, а тому всі грошові кошти, отримані цим громадянином є його доходом та мають оподатковуватись відповідно вимог законодавства.

Таким чином, враховуючи вимоги ст. 2, п. 3 ст. 7, ст. 11, ч. 1 ст. 12, пп. а) п. 2 ст. 19 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" оспорюване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем правомірно.

За вказаних обставин, зважаючи на відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову є вірним, постанова прийнята відповідно вимог чинного законодавства, а вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, -

1. Залишити касаційну скаргу Приватного підприємства "Селдом" без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2006р. у справі № 28/168-11/107-49/185-А - без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 - 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.