Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.І.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Коваль Є.В.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька

на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 06.10.2008 року

та постанову Господарського суду Донецької області від 17.01.2007 року

по справі № 31/3а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "BRW"

до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "BRW" звернулось до Господарського суду Донецької області із позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька, про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 20.12.2005р. №0003502340/0, яким визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 151 424грн. та штрафні санкції у сумі 34 772,80грн., та №0003512340 від 20.12.2005р., яким визначена сума завищення бюджетного відшкодування за вересень 2005р. у сумі 755 641грн.

Постановою Господарського суду Донецької області від 17.01.2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 06.10.2008 року позовні вимоги задоволено частково: визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 20.12.20005р №0003502340/0; визнано частково нечинним податкове повідомлення-рішення від 20.12.2005р №0003512340/0 в частині визначення суми завищення бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 641 044грн.; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій ДПІ у Кіровському районі м. Донецька звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого та апеляційного господарських судів в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем до податкового органу подані декларації з ПДВ з від'ємним значенням ПДВ за серпень 2005р. у розмірі 881 411грн. та із заявленою сумою бюджетного відшкодування за вересень у розмірі 755 641грн.

Документальною перевіркою ТОВ "BRW" встановлено факт порушення позивачем положень пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", згідно з якими податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Так, підприємством були зроблені передплати за меблі ТОВ "SDS" згідно договорів від 07.02.05р. №36/05 та від 31.05.05р. №15/05.

У позивача на момент перевірки були наявні податкові накладні, частина з яких складені з порушенням вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", за якими він включив до складу податкового кредиту 936 290,77грн. ПДВ за серпень та а 827 861,55грн. ПДВ за вересень 2005р. по факту здійснення передоплати відповідно до п.п. 7.5.1 п.п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону.

Згідно договорів строк поставки товару – 15 кал. днів з дати отримання заявки від покупця. Згідно довідки за результатами зустрічної перевірки ТОВ "SDS" специфікації по вищезазначеним договорам не складались, товар на момент перевірки ДПІ позивачем не отриманий, заяви на поставку сплаченого по передоплаті товару до постачальника не спрямовувались, претензії не пред'являлись і зазначені суми передоплати не включені до складу валових витрат.

Податковий орган дійшов висновку, що оскільки договорами не визначено момент переходу права власності на товар, то право власності відповідно до ст. 334 ЦК України до позивача за сплачені товари не перейшло (право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом), а отже відсутній факт придбання товару, тому ПДВ, сплачений позивачем в складі передоплати вартості товарів по договорам № 36/05 та № 15/05 не підлягає віднесенню до складу податкового кредиту.

Крім того відповідач вважає, що в процесі перевірки не доведено факт надмірної сплати ПДВ, оскільки контрагент позивача ТОВ "SDS" в періодах, що є спірними, задекларував від'ємне значення податку лише у сумі 15914грн. за серпень 2005р. та 10001грн. за вересень 2005р.

Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що доводи відповідача щодо відсутності факту продажу товару по договорам з ТОВ "SDS", а відтак незаконному віднесенні по ним сум ПДВ до складу податкового кредиту спростовуються висновками експерта, а тому підтверджено факт здійснення позивачем сплати ПДВ постачальникам, яка визначена до відшкодування в частині податкового кредиту за серпень 2005р. у сумі 755640,77грн. Сума податкового кредиту попереднього звітного періоду фактично сплачена у попередньому податковому періоді постачальникам товарів склала 755 641грн., тому судами, з посиланням на висновки експерта та ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97- ВР (далі - Закон № 168/97) зроблено висновок про помилковість висновків податкового органу щодо порушення позивачем норм чинного податкового законодавства під час здійснення спірних правовідносин.

. Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що за загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Судами не досліджено, чи систематично в рахунок передплати позивач здійснював перерахування коштів на рахунок ТОВ "SDS" та відсутність або наявність наміру отримання товарів для подальшого використання у господарській діяльності. Чи отримано позивачем передплачений товар на момент розгляду справи в суді, чи мало місце навмисне здійснення діяльності з метою вилучення коштів з державного бюджету шляхом безпідставного відшкодування ПДВ.

Судами не з'ясовано, чи мали операції з придбання та реалізації товарів реальний характер, як перевозились і зберігались товари (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат), чи були такі операції взагалі можливі з урахуванням оперативності їх проведення. Не встановлено, з врахуванням особливостей умов договорів, наявність самостійної ділової мети.

У статті 11 КАС зазначено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи (частина четверта), і повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на його думку, не вистачає (частина п’ята).

Задовольняючи позов, суди виходили лише з наявності у позивача податкових накладних продавця та факту передоплати за договорами. Вони не взяли до уваги те, що при зазначених обставинах необхідно, з врахуванням специфіки договірних правовідносин, перевірити доводи відповідача щодо наявності ознак безтоварності операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей, а також, що позивач та його постачальник працювали в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні зв’язки й учасники якого обізнані стосовно один одного.

Згідно зі статтею 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права (частина друга), а обґрунтованим – рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина третя).

Таким чином, господарські суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 – 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька задовольнити частково.

Ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 06.10.2008 року та постанову Господарського суду Донецької області від 17.01.2007 року по справі № 31/3а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 – 238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .