Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Маринчак Н.Є., Нечитайла О.М., Степашка О.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції

на постанову господарського суду Донецької області від 26 квітня 2007 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2007 року

у справі № 41/98а

за позовом Дочірнього підприємства "Добропіллявугілля"

до Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним припису, -

У лютому 2007 року ДП "Добропіллявугілля" звернулось до суду з позовом до про визнання недійсним припису податкового керуючого Добропільської ОДПІ № 2861/10/24-012 від 13 лютого 2007 року.

Постановою господарського суду Донецької області від 26 квітня 2007 року позов задоволено.

Визнано недійсним припис № 2861/10/24-012 від 13 лютого 2007 року.

Присуджено з Державного бюджету України на користь ДП "Добропіллявугілля" витрати по сплаті судового збору в сумі 3, 40 грн.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2007 року постанову господарського суду Донецької області від 26 квітня 2007 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Добропільська ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову господарського суду Донецької області від 26 квітня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2007 року, позовну заяву залишити без задоволення.

В письмовому заперечені на касаційну скаргу ДП "Добропіллявугілля", посилаючись на те, що постанова господарського суду Донецької області від 26 квітня 2007 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2007 року винесені з додержанням норм матеріального та процесуального права, при повному і всебічному з’ясуванні всіх обставин у справі, просить залишити касаційну скаргу Добропільської ОДПІ без задоволення, а постанову господарського суду Донецької області від 26 квітня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2007 року – без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

31 січня 2007 року ДП "Добропіллявугілля" звернулось до Добропільської ОДПІ із заявою про погодження операцій з активами, в якій, керуючись підпунктом 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", просило надати дозвіл на витрати в лютому 2007 року, пов’язані з придбанням за грошові кошти основних засобів для подальшого використання їх у виробничій діяльності з метою отримання доходу від реалізації вугільної продукції згідно доданого списку, в сумі 448356, 00 грн. При цьому позивач посилався на те, що активи підприємства більше ніж в 2 рази перевищують податкову заборгованість і тому дана операція не приведе до зменшення можливості підприємства сплачувати податки згідно законодавства.

Податковий керуючий Стрельченко Н.І. приписом від 13 лютого 2007 року № 2861/10/24-012 згідно підпункту 8.6.5 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" заборонив позивачу здійснювати витрати в сумі 448356, 00 грн. в лютому 2007 року, пов’язані з придбанням за грошові кошти основних засобів, посилаючись на те, що цінові умови по даній операції призведуть до зменшення можливості платника податків вчасно та в повному обсязі сплатити поточні зобов’язання та погасити податковий борг.

Рішення судів попередніх інстанцій головним чином мотивовані тим, що операція з придбання основних фондів для використання їх у підприємницькій діяльності відповідно до вимог Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) не потребує узгодженню з податковим органом, а тому оспорюваний припис є незаконним.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до положень п. 1.17 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкова застава - спосіб забезпечення податкового зобов’язання платника податків, не погашеного у строк. У силу податкової застави орган стягнення має право в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом.

Перебування активів платника податків в податковій заставі передбачає узгодження операцій з цими активами.

Положення підпункту 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 вищезазначеного передбачають можливість платнику податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснювати вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом.

До таких операцій з активами відносяться:

а) операції купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні;

б) використання об’єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення вимоги та переведення боргу, розміщення депозитів;

в) ліквідації об’єктів нерухомого або рухомого майна, за винятком їх ліквідації внаслідок обставин непереборної дії (форс-мажорних обставин) або відповідно до рішень органів державного управління.

При цьому платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, має право здійснювати операції з коштами без їх узгодження з податковим органом, за винятком операцій використання коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, виплату дивідендів або надання кредитів (положення підпункту 8.6.2 п. 8.6 ст. 8 з урахуванням положень підпункту "б" підпункту 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 цього ж Закону).

Наведений перелік операцій, що потребують узгодженню з податковим органом, є вичерпним.

Отже, операція з придбання за кошти основних фондів, щодо яких мається намір використовувати їх у підприємницькій діяльності платника податків, не потребує узгодження з податковим органом.

Враховуючи вищевикладене, операція позивача з придбання основних фондів для використання їх в своїй виробничій діяльності за кошти в сумі 448356, 00 грн. не потребувала узгодження з податковим органом, а тому відповідно до п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), розділу 2, підпункту 4.6 розділу 4 Положення про призначення, звільнення та компетенцію податкового керуючого, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 02 серпня 2001 року № 312 (z0736-01) , у податкового органу в особі податкового керуючого Стрельченко Н.І. були відсутні правові підстави для прийняття оспорюваного припису.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про неправомірність поширення податкової застави на всі активи позивача згідно Витягу з Державного реєстру застав рухомого майна від 22 січня 2004 року з урахуванням того, що Рішенням Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005 (v002p710-05) у справі № 1-9/2005 за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень пункту 1.17 ст. 1, ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (справа про податкову заставу) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , положення підпункту 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" в частині поширення податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу.

Ці положення підпункту 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" згідно ст. 73 Закону України "Про Конституційний Суд України" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення, тобто з 24 березня 2005 року. При цьому Конституційний Суд України в своєму Рішенні зазначив, що розмір податкової застави повинен відповідати сумі податкового зобов’язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. На думку Конституційного Суду України, поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків, яка перевищує суму податкового зобов’язання чи податкового боргу, може призвести до позбавлення такого платника не тільки прибутків, а й інших активів, ставлячи під загрозу його подальшу підприємницьку діяльність аж до її припинення.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Добропільської ОДПІ підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду Донецької області від 26 квітня 2007 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2007 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову господарського суду Донецької області від 26 квітня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.