Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі Остапенку Д.О.

за участю представників

відповідача: Луговської Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Севмолторг"

на рішення Господарського суду міста Севастополя від 14.06.2005 р.

та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду

від 18.08.2005 р.

у справі № 20-5/058

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Севмолторг"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

Рішенням Господарського суду міста Севастополя від 14.06.2005 р., залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.08.2005 р., у позові відмовлено повністю.

ТОВ "СевМолТорг" подало касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права, наголошуючи на тому, що податкові органи при проведенні перевірок дотримання вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) зобов’язані діяти у порядку, визначеному Указом Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" від 23.07.1998 р. №817/98 (817/98) . У даному випадку, податковим органом не було повідомлено ТОВ "СевМолТорг" про перевірку, чим порушено вимоги ст. 2 Указу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суд касаційної інстанції визнає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо здійснення податковим органом планової перевірки, в ході якої були виявлені порушення позивачем вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) та за висновками якої були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, з дотримання вимог законодавства.

Право органів державної податкової служби здійснювати на підприємствах, в установах і організац іях незалежно від форм власності та у громадян, в тому числі громадян – суб’єктів підприємницької діяльності, перевірку грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг, показників електронних контрольно - касових апаратів і комп’ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку із споживачами передбачено статтею 11 Закону України "Про Державну податкову службу в Україні" (із змінами, внесеними Законом України від 05.06.2003р. № 906-IV (906-15) ).

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначені Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) (у редакції, викладеній Законом України від 01.06.2000року № 1776-III (1776-14) , із змінами та доповненнями).

Частиною 1 статті 15 якого (із змінами, внесеними Законом України від 21.12.2000 р. №2156-III (2156-14) ) встановлено, що контроль за додержанням суб’єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону покладено на органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України.

Суд касаційної інстанції зазначає, що за умови достовірного встановлення факту вчинення з боку суб’єкта підприємницької діяльності порушень встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема правил торгівлі, встановлених Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) , та обґрунтованого застосування до суб’єкта господарювання штрафних (фінансових) санкцій, допущені контролюючим органом процедурні порушення здійснення перевірок, зокрема неповідомлення позивача про проведення перевірки у встановлений Указом Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" від 23.07.1998 р. № 817/98 (817/98) 10-денний термін, не є виключною підставою для визнання неправомірним визначених контролюючим органом фінансових санкцій за вказані порушення.

Виключними підставами для визнання рішення контролюючого органу про застосування до суб’єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій недійсним є його необґрунтованість, тобто наявність у ньому висновків про вчинення порушення, які ґрунтуються на припущеннях, а не на фактичних обставинах, невідповідність його визначеній законом компетенції органу, який видав це рішення.

Таких підстав судами попередніх інстанцій при вирішення спору встановлено не було, натомість достовірно встановлені факти допущених порушень вимог зазначеного закону та наведені правові обґрунтування правомірності застосування податковим органом до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

У зв’язку з наведеним, суд касаційної інстанції вважає за необхідне погодитися з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині висновків щодо правомірності визначення позивачеві штрафних (фінансових) санкцій за виявлені в ході перевірки порушення вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) .

Разом з тим, суд касаційної інстанції зазначає, що фінансові санкції, передбачені Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) належать до адміністративно-господарських санкцій, одним видом з яких є адміністративно-господарський штраф (статті 239, 241 Господарського кодексу України).

За порушення вимог законодавства, якими встановлені правила здійснення господарської діяльності, не може бути застосована адміністративно-господарська санкція шляхом прийняття у відповідності до вимог "Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби України", затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001 р. № 110 (z0268-01) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.03.2001 р. № 268/5459 (z0268-01) , такої форми акту ненормативного характеру, як податкове повідомлення. Закон України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ (2181-14) є спеціальним законом із питань оподаткування, що встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), перелік яких передбачає Закон України "Про систему оподаткування" від25.06.1991 р. № 1251-XII (1251-12) , а також порядок нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення, а податкове повідомлення – це письмове повідомлення контролюючого органу про обов’язок платника податків сплатити суму податкового зобов’язання, визначену контролюючим органом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення може бути прийнято лише щодо податкових зобов’язань зі сплати податків і зборів (обов’язкових) платежів, перелік яких визначений Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12) , а також зі сплати штрафних санкцій за порушення податкового законодавства.

У такому випадку, у суду першої інстанції не було підстав повністю відмовляти у задоволенні позову, а необхідно було визнати недійсними податкові повідомлення-рішення у частині визначення штрафних санкцій податковим зобов’язанням.

Оскільки у справі немає необхідності досліджувати нові докази та встановлювати обставини, а судові рішення судів попередніх інстанцій є помилковими лише в частині, суд касаційної інстанцій вважає за правильне змінити судові рішення, визнавши недійсними податкові повідомлення-рішення в частині визначення штрафних санкцій податковим зобов’язанням.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Севмолторг" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Севастополя від 14.06.2005 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.08.2005р. змінити, виклавши резолютивну частину рішення Господарського суду міста Севастополя від 14.06.2005 р. у такій редакції:

"Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя № 0005602330/0 від 16.11.2004 р. в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій в сумі 425 грн. податковим зобов’язанням; №0005582330/0 від 16.11.2004 р. в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1473,25 грн. податковим зобов’язанням; № 0005612330/0 від 16.11.2004 р. в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій в сумі 680 грн. податковим зобов’язанням; №0005812330/0 від 30.11.2004 р. в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій в сумі 6791,25 грн. податковим зобов’язанням.

В решті позову відмовити."

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.