Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Горбатюка С.А., Лиски Т.О., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на неправомірні дії начальника археологічної інспекції управління культури Черкаської обласної державної адміністрації Сухового Миколи Олександровича, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою начальника археологічної інспекції Управління культури Черкаської обласної державної адміністрації Сухового Миколи Олександровича на рішення місцевого Соснівського районного суду міста Черкаси від 12 жовтня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 08 грудня 2004 року,

У червні 2004 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2., ОСОБА_1., ОСОБА_5 звернулися до суду зі скаргою на неправомірні дії начальника археологічної інспекції управління культури Черкаської облдержадміністрації Сухового М.О.

В обґрунтування вимог зазначали, що в червні 2004 року звернулися до Черкаської міської ради з заявою про приватизацію присадибної земельної ділянки будинку АДРЕСА_1 Проект відведення земельної ділянки було погоджено всіма органами, однак, начальник археологічної інспекції Суховий М.О. у своєму висновку від 18 червня 2004 року зазначив, що дана земельна ділянка приватизації не підлягає, так як вона знаходиться в межах пам'ятки археології - городища зарубинецької культури, державний реєстраційний номер 3956 і тому не може бути передана у приватну власність.

Такий висновок заявники вважають таким, що суперечить чинному земельному законодавству, оскільки органами місцевого самоврядування відповідно до вимог статті 20 Земельного кодексу України рішення про створення об'єктів історико-культурного призначення відносно спірної земельної ділянки не приймалося, дані про правовий режим земельної ділянки як такої, що перебуває в межах пам'ятки археології, до земельного кадастру не вносились.

Просили суд визнати дії посадової особи неправомірними.

Рішенням місцевого Соснівського районного суду міста Черкаси від 12 жовтня 2004 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 08 грудня 2004 року, позовні вимоги задоволено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій.

У запереченнях на касаційну скаргу заявники просять відхилити касаційну скаргу, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається Законом України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) .

Відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) об'єктом культурної спадщини є - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; до пам'яток віднесено об'єкти культурної спадщини національного або місцевого значення, які занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Відповідно до частини 2 статті 2 зазначеного Закону археологічним об'єктом є - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, мегаліти, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, рештки життєдіяльності людини, що містяться під водою.

Статтею 17 закону визначено, що пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом.

Згідно із статтею 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками, крім пам'яток, занесених до Переліку пам'яток, які не підлягають приватизації можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Порядок надання погоджень встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Перелік пам'яток, які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України.

Як було з'ясовано судами попередніх інстанцій, даних щодо віднесення спірної земельної ділянки до категорії археологічної пам'ятки у ході судового розгляду не здобуто, як і не було доведено віднесення цієї земельної ділянки до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації.

З огляду на викладене, судами попередніх інстанцій правильно дана правова оцінка обставинам справи, що обґрунтовано висновками судових рішень та не спростовується доводами касаційної скарги.

Оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу начальника археологічної інспекції Управління культури Черкаської обласної державної адміністрації Сухового Миколи залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 12 жовтня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 08 грудня 2004 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.