Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Нечитайла О.М.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Каліушко Ф.А.

за участю представників:

позивача: Марчук В.Р.;

Котько М.М.;

відповідача: Савченко П.В.к

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

на рішення Господарського суду Львівської області від 18.01.2005р.

та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.05.2005р.

у справі №5/1819-12/209

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Інтермаркет"

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Інтермаркет" (далі по тексту – позивач, ТОВ "ТК "Інтермаркет") звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Галицькому районі м. Львова) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 09.03.2004 р. №0001252320/0/04/23-2/13827416/4464, №0001262320/0/04/23-2/13827416/4465, №0001272320/0/04/23-2/13827416/4466, №0001282320/0/04/23-2/13827416/4467, №0001292320/0/04/23-2/13827416/4468, №0001302320/0/04/23-2/13827416/4469, №0001312320/0/04/23-2/13827416/4471, №0001322320/0/04/23-2/13827416/4470, №0001332320/0/04/23-2/13827416/4472.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.01.2005 р. у справі №5/1819-12/209 (суддя Запотічняк О.Д.), яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.05.2005 р. (головуючий суддя – Юрченко Я.О., судді Процик Т.С., Галушко Н.А.) позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 09.03.2004 р. №0001252320/0/04/23-2/13827416/4464, №0001262320/0/04/23-2/13827416/4465, №0001272320/0/04/23-2/13827416/4466, №0001282320/0/04/23-2/13827416/4467, №0001292320/0/04/23-2/13827416/4468, №0001302320/0/04/23-2/13827416/4469, №0001312320/0/04/23-2/13827416/4471, №0001322320/0/04/23-2/13827416/4470, №0001332320/0/04/23-2/13827416/4472.

ДПІ у Галицькому районі м. Львова, не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 18.01.2005 р. та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.05.2005 р. у справі №5/1819-12/209, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Галицькому районі м. Львова підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.03.2004р. ДПІ у Галицькому районі м. Львова прийнято податкові повідомлення-рішення:

1)№0001252320/0/04/23-2/13827416/4464, позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 349246,00 грн., в тому числі 246078,00 грн. основного платежу та 103168,00 грн. штрафних санкцій;

2)№0001262320/0/04/23-2/13827416/4465, позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 562194,00 грн., в тому числі 120053,00 грн. основного платежу та 442141,00 грн. штрафних санкцій,

3)№0001272320/0/04/23-2/13827416/4466, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2002 р. у розмірі 155,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 77,00 грн.;

4)№0001282320/0/04/23-2/13827416/4467, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2002 р. у розмірі 4543,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2271,00 грн.;

5)№0001292320/0/04/23-2/13827416/4468, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2002 р. у розмірі 1213,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 607,00 грн.;

6)№0001302320/0/04/23-2/13827416/4469, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2002 р. у розмірі 2465,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1233,00 грн.;

7)№0001312320/0/04/23-2/13827416/4471, яким позивачу нараховано штрафні санкції у розмірі 15843,00 грн.;

8)№0001322320/0/04/23-2/13827416/4470 яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2003 р. у розмірі 29353,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 79708,00 грн.;

9)№0001332320/0/04/23-2/13827416/4472, яким позивачу нараховано штрафні санкції у розмірі 168646,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ у Галицькому районі м. Львова на підставі акту перевірки "Про результати комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Інтермаркет" код за ЄДРПОУ 13827416 за період з 01.04.2002р. по 30.09.2003р." від 27.02.2004 р. №85/23-213/13827416 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в порушення:

1) п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" занижено валовий дохід на вартість наданого Відкритим акціонерним товариством "Держаний експортно-імпортний банк України" в безоплатне користування обладнання на суму у розмірі 32926,00 грн. на підставі угоди від 14.02.2002 р.;

2) п.п. 5.2.1 п. 5.2 та п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" віднесено до складу валових витрат в 2002 р. витрати на рекламу у розмірі 87911,00 грн., які, на думку відповідача, не пов’язані з господарською діяльністю позивача;

3) п.п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" віднесено до складу валових витрат в IV кварталі 2002 р. суму витрат у розмірі 270000,00 грн. за надані юридичні послуги згідно договору від 14.05.2002 р. №10 та акту прийому виконаних робіт від 28.05.2002 р.;

4) п.п. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" віднесено до складу валових витрат у І та ІІ кварталі 2003 р. суму витрат у розмірі 450000,00 грн. за аудиторські послуги, надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Ділер-Аудит";

5) п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" віднесено до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних від 29.01.2003 р. №5 та від 23.06.2003 р. №35 суму податку на додану вартість у розмірі 90000,00 грн. за аудиторські послуги надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Ділер-Аудит", вартість яких, на думку відповідача, не відноситься до складу валових витрат;

6) п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 50253,00 грн., яка, на думку відповідача, не підтверджується документально;

7) п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 17529,0 грн. за рекламні послуги вартість яких, на думку відповідача, не відноситься до складу валових витрат;

8) п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" віднесено до складу податкового кредиту суми податку сплачені протягом 2003 р. за придбані матеріали та роботи постачальникам при будівництві супермаркету (обліковувався на субрахунку 151 "Капітальне будівництво" рахунку 15 "Капітальні інвестиції").

Стосовно правомірності висновків Акту перевірки про порушення позивачем п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" внаслідок не віднесення до складу валового доходу вартості безоплатно переданого на певний строк обладнання (П ОС-термінали та імпрінтери), яке не переходило у власність позивача, а лише використовувалось при здійсненні господарської діяльності, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

В цій частині суди попередній інстанцій виходили з того, що зазначене обладнання не підпадає під визначення терміну "безоплатно надані товари" згідно п. 1.23 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , а його вартість не відноситься до валових доходів позивача.

Поряд з цим, відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно до п.п. 4.1.6 цього Закону валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу".

Пунктом 1.23 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що безоплатно надані товари (роботи, послуги) – це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) не встановлює обмеження для віднесення до складу валових доходів отриманих платником податків у вигляді вартості безоплатно наданих такому платнику товарів у користування без переходу до нього права власності на це обладнання.

З огляду на викладене, висновки судів попередній інстанцій в цій частині є передчасними.

В частині висновків Акту перевірки про порушення позивачем вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) щодо віднесення позивачем витрат на рекламу, витрат за надані юридичні та аудиторські послуги до складу валових витрат, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Враховуючи те, що факт використання у власній господарській діяльності рекламних, юридичних та аудиторських послуг підтверджується відповідними первинними документами, висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності віднесення позивачем витрат на вказані послуги до складу валових та віднесення відповідних сум податку на додану вартість за такими операціями до складу податкового кредиту є обґрунтованими.

Стосовно правомірності висновків Акту перевірки про порушення позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок віднесення до складу податкового кредиту сум податку сплачених протягом 2003 р. за придбані матеріали та роботи постачальникам при будівництві супермаркету (обліковувався на субрахунку 151 "Капітальне будівництво" рахунку 15 "Капітальні інвестиції"), Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п.п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п.п. 8.2.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень іпоступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Позивачем віднесено даний об’єкт капітального будівництва до основних фондів лише в грудні 2003 р.

Судова колегія звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій не досліджувалась правомірність віднесення до складу податкового кредиту суми податку сплачені протягом 2003 р. за спорудження об’єкту, який по даним бухгалтерського обліку не відносився до основних фондів позивача.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права можуть призвести до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на рішення Господарського суду Львівської області від 18.01.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.05.2005р. у справі №5/1819-12/209 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 18.01.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.05.2005р. у справі №5/1819-12/209 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.