Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Нечитайла О.М.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Каліушко Ф.А.

за участю представників:

позивача: Сечін С.О.;

відповідача: Свиридок Т.М.;

Волинцев І.В.;

Луніца О.В.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми

на постанову Господарського суду Сумської області від 29.11.2006р.

та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2007р.

у справі №АС-15/389-06

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Сумиобленерго"

до Державної податкової інспекції в м. Суми

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

Відкрите акціонерне товариство "Сумиобленерго" (далі по тексту – позивач, ВАТ "Сумиобленерго") звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Державної податкової інспекції в м. Суми (далі по тексту – відповідач, ДПІ в м. Суми) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 03.07.2006р. №0001002303/0/42950.

Постановою Господарського суду Сумської області від 29.11.2006р. у справі №АС-15/389-06 (головуючий суддя – Резниченко О.Ю., судді Малафеєва І.В., Соп’яненко О.Ю.), яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2007р. (головуючий суддя – Олійник В.Ф., судді Кравець Т.В., Істоміна О.А.), позовні вимоги задоволено; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 03.07.2006р. №0001002303/0/42950.

ДПІ в м. Суми, не погоджуючись з на постановою Господарського суду Сумської області від 29.11.2006р. та ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2007р. у справі №АС-15/389-06, звернулась з касаційною скаргою в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ в м. Суми не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.07.2006р. ДПІ в м. Суми прийнято податкове повідомлення-рішення №0001002303/0/42950, яким позивачу нараховано суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 619 128,00 грн., в т.ч. 412752,00 грн. основного платежу та 206376,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято ДПІ в м. Суми на підставі акту перевірки "Про результати виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства України Відкритим акціонерним товариством "Сумиобленерго", ід. код 23293513 за період з 01.01.2005р. по 31.12.2005р." (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість": 1) не включено до бази оподаткування 667846,12 грн. індексу інфляції та 3% річних, які сплачені покупцями за електричну енергію за прострочення виконання ними договірних зобов’язань (сума не нарахованого податку склала 133569,00 грн.); 2) не включено до бази оподаткування суми продажу електроенергії понад договірну величину та за перевищення споживання потужності у розмірі 1395 911,98 грн. (сума не нарахованого податку склала 279183,00 грн.).

Стосовно зазначеного у висновках Акту перевірки порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) щодо не включення позивачем до бази оподаткування 667846,12 грн. індексу інфляції та трьох процентів річних, які сплачені покупцями за електричну енергію за прострочення виконання ними договірних зобов’язань, Вищий адміністративний суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до положень п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" об’єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику(кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Пунктом 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Поряд з цим, в цій частині суди попередніх інстанцій виходили зі змісту ст. 625 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що три процента річних та індекс інфляції є санкцією за неналежне виконання грошового зобов’язання, пов’язані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів та не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів, а тому вони не можуть збільшувати базу для оподаткування податком на додану вартість.

В частині висновків Акту перевірки щодо правової природи плати за перевищення договірної величини споживання електроенергії або потужності за розрахунковий період в якості законодавчо врегульованої односторонньої зміни договірної вартості електроенергії та, відповідно, необхідність включення цих сум до бази оподаткування податком на додану вартість, Вищий адміністративний суд України погоджується з думкою судів попередніх інстанцій з наступних підстав.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" споживачі у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам п’ятикратну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

Згідно ст. 27 Закону України "Про електроенергетику" правопорушеннями в електроенергетиці є крадіжка електричної і теплової енергії, в тому числі споживання електроенергії понад договірні величини, самовільне підключення до об’єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку.

Порядок постачання електричної енергії, яким встановлена відповідальність за порушення вимог щодо дотримання граничних величин споживання електричної енергії та потужності відповідно до ч. 5 та 6 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.1999р. №441 (441-99-п) . Закон України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) є спеціальним законом, який регулює відносини в сфері виробництва, постачання та розрахунків за поставлену електроенергію, а тому встановивши той факт, що споживання електроенергії понад договірні величини є правопорушенням в електроенергетиці, що підтверджує можливість застосування до споживачів певних санкцій.

З урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що передбачена п. 5 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" санкція, є господарського-правовою санкцією за правопорушення у сфері господарювання і по своїй правовій природі є штрафною.

Зазначена позиція апеляційного суду з даного питання підтверджується і наказом Державної податкової адміністрації України "Щодо затвердження податкового роз’яснення щодо застосування підпункту 5.3.5 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платниками податку на прибуток - споживачами електричної енергії" від 12.07.2002р. №330, в якому зазначено, що суми, що додатково та в обов’язковому порядку сплачуються споживачами електричної енергії (крім населення) на користь енергопостачальників відповідно до ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" за споживанням електричної енергії понад договірні величини, відносяться до категорії штрафних санкцій.

Згідно з абз. "д" п.п. 4.4.2 п. 4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не може бути притягнений до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до податкового роз’яснення.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Господарського суду Сумської області від 29.11.2006р. та ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2007р. у справі №АС-15/389-06 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми на постанову Господарського суду Сумської області від 29.11.2006р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2007р. у справі №АС-15/389-06 залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Сумської області від 29.11.2006р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2007р. у справі №АС-15/389-06 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.