Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. – головуючий,

Гуріна М.І.,

Кобилянського М.Г.,

Мойсюка М.І.,

Юрченка В.В.,

секретар судового засідання Шевченко Ю.В.,

з участю представника Південної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі Підвалюка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Південної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі Дніпропетровської області на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2006 року в справі за позовом Криворізької квартирно-експлуатаційної частини району до Південної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі Дніпропетровської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

У лютому 2006 року Криворізька квартирно-експлуатаційна частина району звернулася в суд з вказаним адміністративним позовом.

Просила визнати нечинним повідомлення-рішення Південної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі Дніпропетровської області від 16 вересня 2005 року №0000372600/0, від 21 жовтня 2005 року №0000372600/1 та від 13 грудня 2005 року №0000372600/2, якими донараховано податок з власників транспортних засобів на загальну суму 31879,07 грн., з яких 21 361 грн. основні платежі та 10518,07 грн. штрафні санкції.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2006 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та постановити нове про відмову в задоволенні позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач включений до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України як організація, органом управляння якої є Міністерство оборони України, форма власності - державна, форма фінансування - Державний бюджет.

За результатами позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Криворізькою квартирно-експлуатаційною частиною району за період з 01 серпня 2002 року по 01 серпня 2005 року, яка проводилася Південною міжрайонною державною податковою інспекцією у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, складено акт від 16 вересня 2005 року №42/260/1/08113181, в якому вказувалося на порушення вимог статей 1, 2, 5, 6 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів", а саме:

- позивач не нараховував податок з власників транспортних засобів на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів;

- протягом 2003-2005 років не подавав до податкового органу розрахунки сум податку з власників транспортних засобів;

- не сплачував до бюджету податок з власників транспортних засобів у встановлені строки, внаслідок чого за період з третього кварталу 2002 року по другий квартал 2005 року занижено податок з власників транспортних засобів на загальну суму 21 361 грн.

На підставі акту прийняте податкове повідомлення-рішення від 16 вересня 2005 року №0000372600/0, яким позивачу визначене податкове зобов’язання з податку з власників транспортних засобів на загальну суму 31879,07 грн., з яких 21 361 грн. основні платежі та 10518,07 грн. штрафні санкції.

Скарга в порядку попереднього апеляційного узгодження залишена без задоволення і прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 жовтня 2005 року №0000372600/1.

Після часткового задоволення скарги на останнє повідомлення-рішення прийнято податкове повідомлення-рішення від 13 грудня 2005 року №0000372600/2, яким позивачеві визначено податкове зобов’язання з податку з власників транспортних засобів на загальну суму 24 443,65 грн., з яких 15 955,75 грн. основний платіж та 8 487,90 грн. - штрафні санкції.

Вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що транспортні засоби не належали позивачеві на праві власності, а були йому передані Збройними Силами України на праві оперативного управління, тому позивач не є платником податку у розумінні статті 1 Закону "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів".

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" платниками цього податку є підприємства, організації, установи, які є юридичними особами та мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, визначені в статті 2 цього Закону як об'єкт оподаткування.

Згідно статті 39 Закону України "Про власність" майно, що є державною власністю та закріплене за державною установою, належить їй на праві оперативного управління.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що, оскільки платниками податку з власників транспортних засобів є підприємства, організації й установи безвідносно до форми власності, на якій вони засновані, в тому числі й державні, та враховуючи, що державні установи можуть мати закріплене за ними майно лише на праві оперативного управління, при відсутності законодавчо встановленого виключення щодо державної установи як платника цього податку та при визначеному статтею 4 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" переліку осіб, які звільняються від сплати цього податку, застосоване в статті 1 цього Закону поняття "власні транспортні засоби" наряду з правом власності на транспортні засоби, означає також їх перебування у платника податку на праві повного господарського відання та на праві оперативного управління.

У зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування дорожнього господарства" від 16 липня 1999 року (986-14) , установи та організації Міністерства оборони України виключено з переліку осіб, що звільняються від сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Частиною 3 статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" визначено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Цей Закон є спеціальним законом про оподаткування. В той же час, з преамбули Закону України "Про Збройні Сили України" (1934-12) вбачається, що він не є законом про оподаткування.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно з законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Враховуючи, що Закон України "Про систему оподаткування" (1251-12) є спеціальним законом про оподаткування, виходячи із правил співвідношення загальної і спеціальної правових норм у разі їх конкуренції, його норми підлягають застосуванню при вирішенні спору, зокрема, щодо пільг з оподаткування у випадку встановлення таких пільг іншими законами, крім законів про оподаткування.

Оскільки Закон України "Про Збройні Сили України" (1934-12) не є законом про оподаткування, то відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позивач звільнений від сплати податку з власників транспортних засобів.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 223, 229, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Південної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі Дніпропетровської області задовольнити.

Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2006 року скасувати.

Відмовити у задоволенні позову Криворізької квартирно-експлуатаційної частини району до Південної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі Дніпропетровської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.