Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої – Васильченко Н.В., суддів – Гончар Л.Я., Харченка В.В., Матолича С.В., Шкляр Л.Т., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Черкаського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на постанову Господарського суду Черкаської області від 28 листопада 2006 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01 лютого 2007 року у справі за позовом Одеської залізниці до Черкаського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання недійсним рішення, -

Постановою Господарського суду Черкаської області від 28 листопада 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01 лютого 2007 року було задоволено позовні вимоги позивача у справі за позовом Одеської залізниці до Черкаського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання недійсним рішення № 2155 від 09.10.06р.

Зазначені судові рішення вмотивовано тим, що вартість безкоштовних квитків для проїзду залізничними транспортом, як надаються працівникам залізниці не включається до фонду заробітної плати і не є базою для нарахування внесків на страхування з тимчасової втрати працездатності.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, Черкаське обласне відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звернулося з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Господарського суду Черкаської області від 28 листопада 2006 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01 лютого 2007 року та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995р. № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 вказаного закону і складається із основної заробітної плати, додаткової та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно із ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 16 Закону України "Про залізничний транспорт" соціальний захист працівників залізничного транспорту загального користування здійснюється у встановленому порядку згідно з чинним законодавством України. Працівники залізничного транспорту загального користування та члени їх сімей (утриманці) користуються правом на безплатний проїзд залізничним транспортом. Порядок та умови надання цих та інших пільг встановлюються Кабінетом Міністрів України, колективними договорами та угодами. За працівниками підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які були переведені на іншу роботу в цій галузі або в інші галузі внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання або якщо вони вийшли на пенсію по інвалідності чи за віком, зберігаються право на безплатний проїзд залізничним транспортом та інші пільги, які встановлені законодавчими актами України для працівників залізничного транспорту, колективними договорами та угодами. Постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію частини другої та третьої статті 16 Закону України "Про залізничний транспорт" від 21 лютого 2001 р. № 160 (160-2001-п) встановлено, що витрати підприємств залізничного транспорту, пов’язані з безоплатним проїздом зазначених осіб, не включаються до складу валових витрат цих підприємств.

Проаналізувавши зазначені норми законодавства, суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію місцевого та апеляційного господарських судів, що надане законом право працівників залізничного транспорту на безоплатний проїзд залізничним транспортом є соціальним захистом, яке також зберігається за працівниками залізничного транспорту, які вийшли на пенсію, або були переведені на іншу роботу в цій галузі внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання.

Витрати, пов’язані із користування працівниками залізничного транспорту наданими законом пільгами у вигляді безоплатного проїзду, не можуть бути складовою фактичних витрат на оплату праці.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанцій постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну ска ргу Черкаського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відхилити, постанову Господарського суду Черкаської області від 28 листопада 2006 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01 лютого 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, і оскарженню не підлягає.