Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої - Васильченко Н.В., суддів - Гончар Л.Я., Харченка В.В., Матолича С.В., Шкляр Л.Т., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва про визнання неправомірними дій та призначення пенсії, -

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2007 року, було задоволено позовні вимоги позивача у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва про визнання неправомірними дій та призначення пенсії відповідно до Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність" (1977-12) .

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва звернулося з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2007 року та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, мотивуючи це порушенням судами норм матеріального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що до відповідача позивач звернувся з заявою про переведення її з пенсії за віком на пенсію за віком як науковому працівнику відповідно до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1977-12) 16.02.2006 року, рішенням відповідача від 07.03.2006 р. № 676 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком, як науковому працівнику у зв'язку з відсутністю 15 років наукового стажу, передбаченого вищезазначеним Законом як обов'язкової умови для призначення пенсії.

Зокрема відповідачем було зазначено, що згідно наданої довідки стаж наукової діяльності позивача становить 13 років 17 днів за періоди з 17.12.1979 року по 01.10.1981 рік та з 10.09.1987 року по 11.12.1998 рік. Періоди її роботи з 05.02.1976 року по 17.12.1979 рік, з 01.10.1981 року по 15.09.1986 рік та з 15.09.1986 року по 10.09.1987 рік не можливо зарахувати до стажу наукової діяльності, у зв'язку з тим, що вона працювала на посадах старшого інженера, а посада старшого інженера не передбачена Переліком посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до ст. 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 року № 257 (257-2004-п) .

Задовольняючи позов суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано послалися на те, що зазначені посади були передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 1999 р. № 923 "Про перелік посад наукових працівників державних наукових установ, організацій та посад науково-педагогічних працівників державних вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на одержання пенсії та грошової допомоги при виході на пенсію відповідно до Закону України " (923-99-п) Про наукову і науково-технічну діяльність".

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва відхилити, постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, і оскарженню не підлягає.