Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – судді Ліпського Д.В.

суддів: Амєліна С.Є.,Гуріна М.І., Кобилянського М.Г., Юрченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Державного підприємства "Севастопольський морський рибний порт" до Державної податкової інспекції в Гагарінському районі міста Севастополя про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень за касаційною скаргою Державної податкової інспекції в Гагарінському районі міста Севастополя на рішення господарського суду м. Севастополя від 20 червня 2006 року та на ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2006 року, -

У квітні 2006 року Державне підприємство "Севастопольский морський рибний порт" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Гагаринському районі міста Севастополя про визнання частково недійсними податкових рішень №0000012320/0 від 29.12.05 року, № 0000012320/1 від 13.03.06 про застосування штрафних санкції за порушенння термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономичної діяльності в розмірі 809,31 грн., в частині штрафних санкцій на суму 804,76 грн.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2006 року залишена без змін постанова господарського суду м. Севастополя від 20 червня 2006 року, якою позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки суди неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, а саме: ч.2 ст. 377, ст. 379 Господарського кодексу України, ст. 601 Цивільного кодексу України, ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши доводи касаційної скарги за матеріалами справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що Державною податковою адміністрацією у місті Севастополі спільно з Державною податковою інспекцією в Гагарінському районі міста Севастополя у період з 01.11.2005 року до 05.12.2005 року було проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності Державного підприємства "Севастопольський морський рибний порт" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства у період з 01.10.2004 року до 30.09.2005 року. За результатами перевірки був складений акт №20623/23-00-23 від 12.12.2005 року про порушення позивачем вимог статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Перевіркою встановлено, що позивач не забезпечив надходження валютних коштів відповідно до законодавчо встановлених строків з 16.03.05 до 13.06.05 у розмірі 25, 00 доларів США (кількість прострочених днів з 14.06.05 до 25.06.05 -12 днів), та відповідно встановлених строків з 24.08.05 до 21.11.05 у розмірі 3790,54 доларів США (кількість прострочених днів з 22.11.05 до 05.12.05 – 14 днів).

На підставі акту перевірки податковою інспекцією було прийнято рішення № 0000012320/0 від 29.12.2005 року про нарахування Державному підприємству "Севастопольський морський рибний порт" на підставі статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземної валюті" пені за порушення строків розрахунків у зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 809, 31 грн.

Позивач не погодився з зазначеним рішенням податкової інспекції у частині нарахування пені в сумі 804, 76 грн. та оскаржив його у порядку адміністративного оскарження. Рішенням начальника Державної податкової інспекції в Гагарінському районі міста Севастополя №1810/10/25-020 від 13.03.2006 року скарга позивача залишена без задоволення, оскаржуване податкове рішення залишено без змін та було прийнято нове рішення за №0000012320/1 від 13.03.2006 року, яке за своїм змістом дублює попереднє рішення. Вказані рішення позивачем було оскаржено до Державної податкової адміністрації міста Севастополя, рішенням голови якої скарга позивача залишена без задоволення, а рішення податкової інспекції в Гагарінському районі міста Севастополя залишені без змін.

Судами також встановлено, що між ДП "Севастопольський морський рибний порт" (судовласник) та компанією "COWER MANAGEMENT S.A." (фрахтувальник) 01.04.2005 року укладений договір тайм-чартеру за № 110 по танкеру "Східний" та за №90 по танкеру "Південний" для перевезення наливних вантажів за межами кордону України. Відповідно до додаткових угод від 24.11.2005 року, строк дії зазначених тайм-чартерів продовжувався до кінця 2006 року.

23.08.2005 року позивач та компанія "COWER MANAGEMENT S.A." (Багами) уклали між собою угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої зі сторони судовласника - Державного підприємства "Севастопольський морський рибний порт" виставлені вимоги про сплату фрахту за серпень 2005 року за рахунком №240 від 23.08.05 на суму 69440,0 доларів США, та у свою чергу компанією "COWER MANAGEMENT S.A." (Багами) виставлені рахунки по витратам судовласника на загальну суму 3790,54 доларів США.

Судами правильно встановлено, що відповідно до вищеназваної угоди між сторонами за їх взаємною згодою і відбулося зарахування однорідних вимог на суму 3790,54 доларів США.

Згідно з пунктом 3 статті 2 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності керуються принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у праві суб’єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини, здійснювати їх у будь-яких формах, не заборонених законом. Аналогічні положення містяться також у частині 2 статті 377 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.4 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які прямо або у виключній формі заборонені законами України.

Відповідно до абзацу 2 ч.1 ст.14 вищезазначеного Закону всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Доводи відповідача про порушення позивачем ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" не знайшли свого підтвердження. У вказаній статті говориться, що виручка резидентів в іноземної валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг) – з моменту підписання акта, або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг. Разом з тим, дана стаття не передбачає неприпустимість припинення зобов’язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги.

Спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) , Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) , Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) та Цивільним кодексом (435-15) не забороняється припинення зобов’язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги за зовнішньоекономічними договорами.

Згідно з ч.1 ст. 601 ЦК України зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги. Особливість такого заліку укладається в тому, що він може припинити одразу два зустрічних однорідних зобов’язання при наявності наступних умов:

1. вимоги мають бути зустрічними;

2. вимоги повинні бути однорідними.

Суди дійшли до обгрунтованого висновку про те, що угода про зарахування зустрічних однорідних вимог між Державним підприємством "Севастопольський морський рибний порт" з однієї сторони та компанією COWER MANAGEMENT S A (Багами) з другої сторони від 23 серпня 2005 року повністю відповідає вимогам, зазначеним у ч.1 ст. 601 ЦК УКраїни з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. У зобов’язанні, що випливає з укладених тайм–чартерів, кредитором є ДП"Севастопольський морський рибний порт", бо він має право вимагати від компанії "COWER MANAGEMENT S.A." (Багами) оплати за фрахт танкерів, а компанія "COWER MANAGEMENT S.A." (Багами), як боржник, зобов’язана сплатити ці кошти. Натомість за другим зобов’язанням (рахунки по витратах судовласника) виступає вже ДП"Севастопольський морський рибний порт", який повинен відшкодувати фрахтувальнику понесені ним витрати, а компанія "COWER MANAGEMENT S.A." (Багами) має право вимоги.

В обох цих зобов’язаннях одна зі сторін має право вимоги щодо іншої. Крім того, вони є зустрічними вимогами: судовласник, який виступає кредитором за одним зобов’язанням, у другому зобов’язанні виступає вже боржником. Також ці вимоги є однорідними, адже як судовласник так і фрахтувальник винні іншій стороні гроші.

Враховуючи те, що посилання касатора в касаційній скарзі на порушення судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судами повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішеннях, які належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 224, 230 КАС України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Гагарінському районі міста Севастополя залишити без задоволення, а ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2006 року та рішення господарського суду м. Севастополя від 20 червня 2006 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.ст. 237 КАС України.