Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лисичанського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про стягнення матеріальної допомоги, яка переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 28 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 31 жовтня 2006 року

У квітні 2006 року ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до Лисичанського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області (МВ УМВС) про стягнення матеріальної допомоги.

Посилаючись на те, що за час проходження служби йому не виплачена за період з 1997р. по 2001р. матеріальна допомога, встановлена Указом Президента України від 4 жовтня 1996 року № 926 (926/96) в розмірі місячного грошового забезпечення щорічно, - просив зобов'язати начальника МВ УМВС в Луганській області виплатити йому заборгованість в сумі 1182 грн.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 28 липня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 31 жовтня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1., з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати і постановити нове про задоволення позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач з лютого 1992 року по січень 2003 року проходив службу в органах внутрішніх справ, в тому числі на посадах начальницького складу в Лисичанському МВ УМВС України в Луганській області.

Також встановлено, що позивач мав право на отримання матеріальної допомоги за 1996-2001 роки на загальну суму 1282 грн., з якої отримав 100 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходив з того, що ОСОБА_1. втратив право на стягнення заборгованості у зв'язку з пропуском строку звернення з позовом до адміністративного суду.

З таким висновком погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України.

Так, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 4 жовтня 1996 року № 926/96 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплату праці працівників органів внутрішніх справ" (926/96) зазначеним особам передбачалось виплачувати матеріальну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення на рік.

Указ Президента України № 926/96 (926/96) є відкритим, а зміни до нього неодноразово друкувалися в офіційних виданнях ( зокрема в "Офіційному віснику України" №№14/05, 13/02, 45/01, 36/01, 24/99, 6/99, 38/98).

Розміри місячного грошового забезпечення за період з 1996 року по 2001 рік позивачу були відомі.

Це означає, що, звернувшись у травні 2006 року з позовом про стягнення заборгованих сум допомоги за 2001 рік та попередні роки, ОСОБА_1. пропустив річний строк передбачений частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, а, за умови коли на цьому наполягає відповідач, зазначена обставина є підставою для відмови у задоволенні позову (частина перша статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України).

Доводи касаційної скарги, зокрема про те, що позивач дізнався про порушене право лише у липні 2005 року, об'єктивними доказами не підтверджені, а тому висновків судів не спростовують.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись наведеним, статтями 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 28 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 31 жовтня 2006 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237- 239 КАС України.