Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

У липні 2007 року Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до ЗАТ "Стівідорна компанія "Авліта" про стягнення 176978,00 грн. – суми несплачених штрафних санкцій за недотримання у 2005 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Постановою Господарського суду м.Севастополя області від 17.10.2006 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.12.2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодилась колегія суду апеляційної інстанції, виходив з того, що Фондом соціального захисту інвалідів неправомірно були застосовані до відповідача штрафні санкції за невиконання у 2005 році, передбаченого Законом нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки свої обов’язки щодо цього він виконав належним чином, що підтверджується наявними матеріалами справи. А також наголошує, що неврахування інвалідів, які відпрацювали неповний календарний рік не приймається до уваги, оскільки Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) не пов’язує відповідальність підприємства з тривалістю часу, протягом якого інвалід має відпрацювати на створеному підприємством робочому місці. Відповідальність підприємства настає лише у разі не створення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Не погоджуючись з рішенням судів Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права позивач ставить питання про скасування постановлених по справі рішень та прийняття нового про задоволення позовних вимог.

Так, скаржник вважає, що розрахунок нормативу середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) на підприємстві складає 28 робочих місць, а згідно акту перевірки відповідача на підприємстві працевлаштовано 18 інвалідів.

У запереченні на касаційну скаргу ЗАТ "Стівідорна компанія "Авліта" вказує, що підприємством були прийняті всі заходи по створенню робочих місць, в т.ч. проінформовані державна служба зайнятості про наявність робочих місць, які можуть бути зайняті інвалідами. Проте протягом 2005 року на підприємство відповідача жодного інваліда не направлялось.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі – Закон), для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до вимог ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 25 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.

Судами встановлено, що відповідач згідно поданої державної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма №10-ПІ поштова річна) за 2005 рік повинен був створити у 2005 році 28 робочих місць для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 693 особи). Відповідно до списку працюючих інвалідів фактично на підприємстві працювало 28 інвалідів.

Керуючись вимогами ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", якими встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік та обов’язок сплати штрафних санкцій за меншу кількість працюючих інвалідів, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати, за думкою Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відповідача повинні були нараховані штрафні санкції у розмірі 176978,00 грн.

Згідно з п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 р. N314 (314-95-п) ,робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

У відповідності з п.5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда (п. 14 Положення).

Судами встановлено, що відповідач протягом 2005 року інформував шляхом надання звітів про наявність робочих місць та потребу у працівниках формою № 3-ПН Севастопольський міський центр зайнятості, але вакансій для інвалідів не зазначав оскільки вважав, що норматив відповідно до ст. 19 Закону підприємство у 2005 році виконало, працевлаштувавши 28 інвалідів.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Таким чином, Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) покладає на підприємство обов’язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи перелічені в ч.1 ст.18 Закону, а ті в свою чергу зобов’язані направити підприємству на працевлаштування інвалідів.

Стаття 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (в редакції, яка діяла у 2005 році) не передбачала розрахунок середньооблікової чисельності працюючих інвалідів у якості підстави для сплати санкцій.

Колегія суддів відзначає, що вимоги стосовно середньооблікової чисельності інвалідів, як підстави для сплати штрафних санкцій було введено в редакції зазначеного Закону відповідно до Закону України від 06.10.2005р. №2960-ІV (2960-15) .

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про те, що ЗАТ "Стівідорна компанія "Авліта" вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що суди повно з’ясували обставини справи і дали їм правильну юридичну оцінку.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову Господарського суду м.Севастополя області від 17.10.2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.12.2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.