Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

У червні 2006 року Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до ТОВ "Ремдорсервіс" про стягнення 11139 грн. 84 коп. – суми несплачених штрафних санкцій за недотримання у 2005 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Постановою Господарського суду м. Києва від 14.08.2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарський суду 07.11.2006 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодилась колегія суду апеляційної інстанції, виходив з того, що Фондом соціального захисту інвалідів неправомірно були застосовані до відповідача штрафні санкції за невиконання у 2005 році, передбаченого Законом нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки свої обов’язки щодо цього він виконав належним чином, що підтверджується наявними матеріалами справи. А також наголошує, що неврахування інвалідів, які відпрацювали неповний календарний рік не приймається до уваги, оскільки Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) не пов’язує відповідальність підприємства з тривалістю часу, протягом якого інвалід має відпрацювати на створеному підприємством робочому місці. Відповідальність підприємства настає лише у разі не створення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Не погоджуючись з рішенням судів Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права позивач ставить питання про скасування постановлених по справі рішень та прийняття нового про задоволення позовних вимог.

Так, скаржник вважає, що відповідач при заповненні рядка 02 форми №10-ПІ поштова річна неправильно розрахував середньооблікову чисельність штатних працівників інвалідів за 2005 рік, оскільки обчислення чисельності працюючих, що виступає базою для розрахунку такого нормативу на підприємстві, має здійснюватись відповідно до Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої Наказом Міністерства статистики України №171 від 07.07.1995р. (z0287-95) (із змінами та доповненнями, внесеними наказом Державного комітету статистики України № 67 від 18.02.1999р. (z0145-99) ) та Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005р. Крім того, скаржник зазначає, що судами не взято до уваги те, що відповідачем протягом 2005 року подавались звіти по формі №3-ПН до центру зайнятості без зазначення вакансій для працевлаштування інвалідів.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі – Закон), для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до вимог ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 25 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.

Судами встановлено, що відповідач згідно поданої державної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма №10-ПІ поштова річна) за 2005 рік повинен був створити у 2005 році 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 16 осіб). Відповідно до списку працюючих інвалідів фактично на підприємстві працював 1 інвалід.

Керуючись вимогами ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", якими встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік та обов’язок сплати штрафних санкцій за меншу кількість працюючих інвалідів, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати, за думкою Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відповідача повинні бути нараховані штрафні санкції у розмірі 11139 грн. 84коп.

Згідно з п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 р. N314 (314-95-п) ,робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

У відповідності з п.5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда (п. 14 Положення).

Матеріали справи містять підтвердження виконання відповідачем нормативу по створенню робочих місць для інвалідів, зокрема, копія колективного договору від 01.12.2005, копія наказу №34 від 02.12.2005р. по особовому складу, відповідно до якого інваліда другої групи Борщевську З.М. було прийнято на посаду менеджера по замовленню, посадова інструкція менеджера по замовленням, затверджена директором відповідача 02.12.2005р.

Стаття 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (в редакції, яка діяла у 2005 році) не передбачала розрахунок середньооблікової чисельності працюючих інвалідів у якості підстави для сплати санкцій.

Колегія суддів відзначає, що вимоги стосовно середньооблікової чисельності інвалідів, як підстави для сплати штрафних санкцій було введено в редакції зазначеного Закону відповідно до Закону України від 06.10.2005р. №2960-ІV (2960-15) .

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про те, що ТОВ "Ремдорсервіс" вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що суди повно з’ясували обс тавини справи і дали їм правильну юридичну оцінку.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову Господарського суду м. Києва від 14.08.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарський суду 07.11.2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.