Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді Бутенка В.І.,

суддів: Панченка О.І., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана І.В.,

при секретарі: Козаченко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження справу за касаційною скаргою представника третіх осіб ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Чернівецької області від 01 березня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Чернівецької міської ради, треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання частково незаконним рішення Чернівецької міської ради та зобов'язання прийняти рішення про надання земельної ділянки в довгострокову оренду, -

В жовтні 2005 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення сесії Чернівецької міської ради від 07.07.2005 року №788 в частині скасування п.4 рішення міської ради від 25.09.2003 року №293 та п.8.2 рішення міської ради від 30.09.2004 року №547.

В обґрунтування позову заявниця вказувала, що рішенням сесії Чернівецької міської ради від 29.05.2003 року №226 їй було надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,10 га по

вул. Староленківській, навпроти будинковолодіння №2 в оренду для ведення городництва.

Рішенням сесії Чернівецької міської ради від 25.09.2003 року №293 було затверджено проект відведення вказаної земельної ділянки та надано її в оренду на підставі укладеного договору від 13.11.2003 року терміном до 15.11.2004 року для ведення городництва.

Рішенням сесії Чернівецької міської ради від 30.09.2004 року №547 продовжено термін оренди земельної ділянки до 15.11.2005 року.

22.08.2005 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про продовження їй терміну оренди земельної ділянки строком на 10 років.

Проте рішенням сесії Чернівецькоїко міської ради від 07.07.2005 року №788 на виконання протесту прокурора Першотравневого району м. Чернівці були скасовані рішення міської ради від 25.09.2003 року та від 30.09.2004 року в частині затвердження проекту відведення та надання в оренду їй спірної земельної ділянки.

Вважаючи, що рішення сесії Чернівецької міської ради від 07.07.2005 року №788 прийнято з порушенням вимог земельного законодавства та з перевищенням повноважень, внаслідок чого порушено її право на оренду земельної ділянки, ОСОБА_2 просила суд визнати незаконним та скасувати його в частині скасування п.4 рішення сесії міської ради від 25.09.2003 року №293 та п.8.2 рішення сесії міської ради від 30.09.2004 року №547, зобов'язавши Чернівецьку міську раду винести рішення, яким продовжити їй термін оренди спірної земельної ділянки до 15.11.2015 року.

В процесі розгляду справи до участі у справі в якості третіх осіб на стороні відповідача були залучені ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Постановою Садгірського районного суду м. Чернівці від 23 жовтня 2006 року в задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено повністю.

Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 01 березня 2007 року апеляційну скаргу позивачки задоволено частково та скасовано постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання незаконним рішення Чернівецької міської ради від 07.07.2005 року №788 в частині скасування п.4 рішення Чернівецької міської ради від 25.09.2003 року №293, п.8.2 рішення Чернівецької міської ради від 30.09.2004 року №547.

Адміністративний позов в цій частині задоволено. Визнано протиправним рішення Чернівецької міської ради від 07.07.2005 року №788 в частині скасування п.4 рішення Чернівецької міської ради від 25.09.2003 року №293 та п.8.2 рішення Чернівецької міської ради від 30.09.2004 року №547.

В решті рішення суду залишено без змін.

В касаційній скарзі представник третіх осіб, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову районного суду - залишити без змін.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відкриваючи провадження у справі та вирішуючи спір по суті в порядку адміністративного судочинства, суди першої та апеляційної інстанції виходили з тих міркувань, що даний спір є адміністративним.

Проте, суди не з'ясували в достатньому обсязі зміст спірних правовідносин внаслідок чого допустили помилку у застосуванні норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

До такого висновку колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактично спірні правовідносини склалися між користувачами однієї земельної ділянки внаслідок помилки органу місцевого самоврядування.

Тобто предметом спору у даній справі є право користування спірною земельною ділянкою, відновлення порушеного права зі сторони третіх осіб, які, як і позивач, на підставі рішень владного органу претендують на користування землею.

Оскільки між цими особами існує спір про право, то це в свою чергу виключає розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст. 1 ЦПК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно з частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Заявлені у справі позовні вимоги випливають із відносин, що мають приватноправовий характер, а тому орган місцевого самоврядування в цих відносинах виступає як суб'єкт права власності, а не як суб'єкт владних повноважень. Прийняття зазначеним органом рішення є етапом реалізації волі власника на укладення договору, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

Згідно ч.1 ст. 228 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження в справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на положення ч.2 ст. 220 КАС України скасуванню підлягає й постанова Садгірського районного суду м. Чернівці від 23 жовтня 2006 року, як така, що ухвалена судом з порушенням юрисдикції.

З урахванням наведеного та керуючись статтями 157, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Садгірського районного суду м. Чернівці від 23 жовтня 2006 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 01 березня 2007 року скасувати.

Провадження в адміністративній справі закрити.

Роз'яснити сторонам право на звернення до загального суду з позовом в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.