К-1240/07 Про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень в частині визначення суми податкового зобов’язання ПДВ - 12.02.2009 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси

на постанову господарського суду Одеської області від 25 вересня 2006р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 12 грудня 2006р.

у справі №15/292-06-7798А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Моцарт-Готель"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

У липні 2007р. позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог від 08.07.2006р., поставлено питання про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Київському районі м.Одеси від 17.07.2006р.: №0030452302/0 в частині визначення суми податкового зобов’язання ПДВ з урахуванням штрафних санкцій в сумі 150729,00грн., та №0030442302/0 в частині визначення суми податкового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств з урахуванням штрафних санкцій в сумі 170067,00грн..

Позовні вимоги мотивовано тим, що враховуючи вид господарської діяльності, підприємством правомірно було віднесено до складу валових витрат витрати на придбання канцелярських товарів, витрати, пов’язані з придбання рекламних буклетів і рекламних брошур у зв’язку з чим вважає нараховані податковим органом податкові зобов’язання неправомірними.

Постановою господарського суду Одеської області від 25 вересня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 12 грудня 2006 року, позовні вимоги було задоволено в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанцій, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшов висновку, що, відповідачем безпідставно донараховано позивачу податкові зобов’язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток, оскільки з урахуванням особливостей діяльності позивача, а саме - надання готельних послуг, витрати, пов’язані з придбанням рекламних буклетів i рекламних брошур, які були розповсюджені на міжнародних туристичних виставках, участь в яких приймав позивач, підлягають включенню до складу валових витрат.

Не погоджуючись з рішенням попередніх судових інстанцій ДПІ у Київському районі м.Одеси звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

За результатами проведеної ДПІ у Київському районі м.Одеси виїзної планової перевірки ТОВ "Моцарт-Готель" з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005р. по 31.03.2006р. складено акт переварки від 17.07.2006р. № 1927-23-02-31772392/206.

Висновками вищевказаного акту встановлено занижения позивачем:

- податку на прибуток приватних підприємств на суму 128257,00грн., у тому числі по періодах: 1 півріччя 2005р. – 24992,00грн.; 3 квартали 2005р. – 70791,00грн.;

2005р. – 128257,00грн., - чим порушено п.п. 5.3.1, 5.3.2, 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997р. №283/97-ВР;

- податку на дордану вартість (надалі ПДВ) за 2005р. на суму 109892,00грн., - чим порушено вимоги п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

За твердженнями податкового органу порушення полягає в тому, що з квітня по грудень 2005р. позивачем віднесено до складу податкового кредиту подарунки, які не відносяться до складу валових витрат ті витрати, що пов’язані із проведенням рекламної діяльності, а саме товар (подарунки), який розповсюджується в рекламних заходах. Крім того, податковим органом вказано на неправомірність віднесення до складу валових витрат надання інформаційних послуг за актом б/н від 27.10.2005р., обумовлюючи це тим, що вказаний акт не відповідає вимогам п.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

За наслідками висновків вказаного акта були прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення від 17.07.2006р. № 0030452302/0 про визначення суми податкового зобов’язання ПДВ в сумі 151141,00грн. у т.ч. 100892,00грн. основного платежу та 50249,00грн. штрафних (фінансових) санкцій, та №0030442302/0 про визначення суми податкового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 176316,00грн. у т.ч. 128257,00грн. основного платежу та 48059,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Попереднім судовими інстанціями встановлено, що за результатами перевірки позивача було складено акт перевірки саме від 17.07.2006р. № 1927-23-02-31772392/206, акт перевірки від іншої дати, в тому числі i від 07.07.2006р. не скла дався. оспорювані податкові повідомлення-рішення прийнято саме на підставі зазначеного вище акта перевірки.

Між тим, податкові повідомлення-рішення від 17.07.2006р. №0030442302/0 та №0030452302/0, прийняті на підставі акта перевірки №1927-23-02-31772392/206 від 07.07.2006р., який в матеріалах справи взагалі відсутній.

Відповідно до вимог чинного законодавства, єдиною підставою для прийняття органами державної податкової служби рішень щодо донарахування суб’єктам підприємницької діяльності податків та застосування штрафних (фінансових) санкцій можуть бути безпосередньо лише акти перевірки, складені за результатами перевірки цих суб’єктів.

Діяльність органів влади відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України повинна грунтуватись лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що у відповідності до приписів ч. 2 ст. 71 КАС України, правомірності своїх рішень відповідачем доведено не було.

Таким чином, неможливо визначити наявність або відсутність зазначених в акті перевірки порушень як не можна дослідити i правомірність тверджень позивача або відповідача.

Отже, суди попередніх судових інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обгрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси – залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Одеської області від 25 вересня 2006р.у та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 12 грудня 2006р. – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.