Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О.,

Панченка О.І., Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної державної адміністрації м. Запоріжжя, третя особа - Головне управління праці та соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації, про стягнення недоплаченої щорічної допомоги учаснику бойових дій, -

У грудні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є учасником бойових дій, а тому відповідно до ч.5 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (3551-12) ) щорічно до 5 травня має право на отримання разової грошової допомоги у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Однак відповідач всупереч наведеній нормі Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (3551-12) відповідачем у 2006 році на підставі Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) здійснив виплату цієї допомоги не у повному обсязі, в зв'язку з чим сума недоплати становить 1545 грн.

Вважаючи, що відповідач при нарахуванні та виплаті допомоги повинен керуватись лише Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , позивач просив стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної державної адміністрації м. Запоріжжя невиплачену грошову допомогу за 2006 рік у розмірі 1545 грн.

Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2007 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 25 квітня 2007 року, у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову ОСОБА_1

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

ВідмовляючиОСОБА_1. у задоволенні позову про стягнення недоплаченої грошової допомоги за 2006 рік, суд першої інстанції у відповідності із вимогами закону виходив з того, що відповідач при виплаті щорічної разової грошової допомоги позивачу діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з чим обґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є учасником бойових дій.

Частиною 5 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що учасникам бойових дій виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) зупинено дію ч.5 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ в частині визначення розміру виплат щорічної грошової допомоги учасникам бойових дій.

Зазначений закон, в період з 5 травня по 30 вересня відповідного року, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу (ч.4 ст. 17-1 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ), не визнаний неконституційним. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.

Отже, для вирішення цього спору вирішальним є питання, який з цих законів є пріоритетним та підлягає застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення саме закону України "Про Державний бюджет України".

За таких обставин судами прийнято правильне рішення про відмову позивачу у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій прийнято законні і обґрунтовані рішення, а тому підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Золотько Олени Іванівни, представника позивача Каріки Івана Михайловича, залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 25 квітня 2007 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.