К-1815/07 Про стягнення невиплачених коштів на оздоровлення - 11.09.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2до Відділкової лікарні станції Коростень Південно-Західної залізниці та Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради про стягнення невиплачених коштів, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 листопада 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 25 грудня 2006 року, -

У квітні 2006 року ОСОБА_1. звернулася до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області з позовом до Відділкової лікарні станції Коростень Південно-Західної залізниці та Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради про стягнення невиплачених коштів, передбачених ст. 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі 24281,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що проживає в м. Коростені, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії. На підставі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) вона має право на компенсації та доплати, розмір яких повинен визначатися, виходячи з мінімальної заробітної плати, яка встановлена законами, але за період роботи їй виплачувались компенсації та доплати, в розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) (далі - Постанова КМУ № 836).

На думку позивача, це призвело до порушення її прав, тому просила стягнути з відповідачів невиплачені кошти в розмірі 24281,60 грн.

Постановою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 листопада 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 25 грудня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі на постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 листопада 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 25 грудня 2006 року ОСОБА_1. ставить питання про скасування судових рішень в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати на підставі Постанови КМУ № 836 (836-96-п) .

Такий висновок судів не відповідає нормам матеріального права та зроблений на неповно з'ясованих обставинах справи.

Так, відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Статтею 37 вказаного Закону передбачено, що громадянам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Згідно з ст. 39 Закону № 796-ХІІ громадянам, які працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, провадиться доплата у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Розмір мінімальної заробітної плати в період 2003 - 2004 років встановлювався законами України "Про встановлення мінімальної заробітної плати" та підвищувався на відповідні роки Законами України "Про державний бюджет України".

Отже, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, під час вирішення цього спору слід було керуватися зазначеними законами, які мають вищу юридичну силу, ніж наведена вище Постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Крім того, колегією суддів встановлено, що вирішуючи даний спір суди не з'ясували, до відання кого з суб'єктів владних повноважень входить обов'язок проводити нарахування конкретних сум виплат, передбачених статтями 37, 39 Закону № 796-ХІІ. Також не було з'ясовано, чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунки відповідачів для виплати їх особам, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи; з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти; чи мають право відповідачі проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів, тощо.

Суди не дослідили і не проаналізували Закони України про Державний бюджет на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків, що направляються органам Пенсійного фонду України та Управлінням Міністерства праці і соціального захисту населення для реалізації виплат потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Приймаючи до уваги те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального і процесуального закону, які істотно вплинули на повноту з'ясування фактичних обставин справи і призвели до неправильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 листопада 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 25 грудня 2006 року скасувати.