Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

при секретарі судового засіданні Полинько Д.М.,

за участю представника відповідача - Криворізької міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області - Романюк С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особиОСОБА_1 до Криворізької міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, яка переглядається за касаційною скаргою Криворізької міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 23 травня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 серпня 2006 року

У березні 2006 року суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Криворізької міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області (МДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Посилаючись на те, що податковим органом неправомірно застосовано положення підпункту 17.1.4 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (Закон № 2181), - просив податкове повідомлення-рішення № 0000791700/0 від 9 лютого 2004 року визнати недійсним.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 23 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 серпня 2006 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі МДПІ, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати і постановити нове, про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що з метою перевірки дотримання СПДОСОБА_1. вимог податкового законодавства відповідачем проведено камеральну перевірку декларацій з податку на додану вартість за період з вересня 2002 року по грудень 2003 року.

За результатами перевірки складено акт від 9 лютого 2004 року № 000141 з висновками про порушення СПДОСОБА_1. вимог пункту 6.2.6 статті 6 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168 (168/97-ВР) "Про податок на додану вартість" та прийнято податкове повідомлення-рішення від 9 лютого 2004 року № 0000791700/0, в якому позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 17092,45 грн., у тому числі 16279 грн. основного платежу та 81395 грн. штрафної санкції.

Задовольнивши позов суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком виходив з того, що МДПІ вийшла за межі камеральної перевірки, оскільки підставою для нарахування податку для відповідача слугували дані, які не відображені в податковій декларації, а стосуються виду діяльності СПД ОСОБА_1

З такими висновками погодитися не можна.

Так, камеральна перевірка - це перевірка, яка проводиться податковим органом на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

До податкових декларацій відносяться документи, що подаються платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі яких здійснюється нарахування або сплата податку.

Прийняття податкових декларацій є обов'язком контролюючого органу (пп. 4.1.2 п. 4.2. ст. 4 Закону № 2181).

Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію.

Підпунктом 4.2.2 пункту 2 статті 4 Закону № 2181 визначено випадки, в яких контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків. Серед них, зокрема, випадок коли контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, що призвели до заниження або завищення податкового зобов'язання.

Під терміном "методологічна помилка" слід розуміти помилку, якої припустився платник податків при складанні декларації, що полягає у неправильному застосуванні або незастосуванні ставок оподаткування чи коефіцієнтів при визначенні податкового зобов'язання з того чи іншого податку.

За висновком МДПІ, в ході перевірки встановлено, що в розділі "Податкові зобов'язання" в стр. 2.2 "Інші операції, що оподатковуються за нульовою ставкою" за період з вересня 2002 року по грудень 2003 року було задекларовано обсяги реалізації переробному підприємству придбаного СПД ОСОБА_1 у населення молока загалом на суму 97679 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 16279 грн., оскільки позивачем у деклараціях по ПДВ за перевіряємий період неправильно застосовано положення Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1999 року № 805 "Про порядок нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі" (805-99-п) .

В той же час, такі доводи відповідача в судовому засіданні не досліджувалися і матеріалами справи не підтверджені. З копій податкових декларацій, які містяться у справі вбачається, що у стр. 2.2 взагалі відсутні будь-які записи.

Крім того, суди не звернули увагу на вимоги пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181 про те, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Висновки судів про те, що МДПІ вийшла за межі камеральної перевірки суперечать дійсним обставинам справи.

Так, в акті перевірки від 9 лютого 2004 року зазначається, що позивач за реєстраційними даними здійснює підприємницьку діяльність у торгово-посередницькій сфері, займається закупівлею молока у населення з подальшим перепродажем його переробному підприємству. Позивач веде підприємницьку діяльність шляхом сплати єдиного податку за щомісячною ставкою у сумі 50 грн. Тобто, відповідачем використані дані, які містяться в реєстраційних документах та зберігаються у Державній податковій інспекції, а тому такі дії не можуть розцінюватись як проведення інших видів перевірок.

Наведені порушення вимог законодавства, що допущені судами попередніх інстанцій є підставою для скасування усіх ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, а оскарженні рішення не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості.

Керуючись статтями 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Криворізької міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області задовольнити частково.

Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 23 травня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 серпня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України.