Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді Ліпського Д.В.

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.І., Кобилянського М.Г., Мойсюка М.І.,

секретар: Мудрицька Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відділу Державної виконавчої служби Кілійського районного управління юстиції Одеської області та Державного казначейства України про визнання неправомірною бездіяльність державної виконавчої служби та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду України від 24 травня 2007 року,

У серпні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу Державної виконавчої служби Кілійського районного управління юстиції та Державного казначейства України про визнання неправомірною бездіяльність державної виконавчої служби та відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги мотивував тим, що ВДВС Кілійського районного управління юстиції не було виконане рішення Кілійського районного суду від 28 серпня 2002 року щодо зобов'язання ВДВС Кілійського районного управління юстиції виконати рішення того ж суду від 10 лютого 2000 року щодо поновлення його на роботі на посаді техніка РНС "Марс-75" Одеського державного гідрографічного підприємства. Позивач просив суд визнати неправомірною бездіяльність ВДВС Кілійського районного управління юстиції та відшкодувати моральну шкоду в сумі 10000 грн.

Постановою Кілійського районного суду Одеської області від 28 лютого 2007 року позов було задоволено. Визнано бездіяльність ВДВС Кілійського районного управління юстиції неправомірною та відшкодовано з останнього на користь позивача 5000 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано. Ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши доводи касаційної скарги за матеріалами справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, зокрема, посилається на те, що судом першої інстанції не розглянуті вимоги щодо Державного казначейства України. При цьому постанова суду не містить обрунтування відмови у задоволенні позову в цій частині позовних вимог.

Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на заперечення Головного управління Державного казначейства України в Одеській області подані до суду першої інстанції в яких останній просив суд вирішити питання щодо виключення Державного казначейства України зі складу осіб, приймаючих участь у справі.

Відповідно до ч.2 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Тому зазначений недолік може бути усунений при розгляді справи в апеляційному порядку.

При розгляді даної справи суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої та ухвалив нове рішення, неправильно розтлумачивши положення закону щодо підстав звільнення від доказування.

У своєму рішенні апеляційна інстанція ревізувала рішення Кілійського районного суду Одеської області від 28 серпня 2002 року та зробила протилежні висновки щодо факту виконання рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_1, хоча законність даного рішення суду у свій час перевірялася в апеляційному та касаційному порядку та воно було залишено без змін. Апеляційна інстанція на цю обставину не звернула уваги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції порушив вимоги ч.1 ст. 72 КАС України і дане процесуальне порушення привило до неправильного вирішення справи.

Оскільки, відповідно до ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, то рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно повно та всебічно з'ясувати всі обставини справи, які повинні бути підтверджені доказами дослідженими в судовому засіданні. Вирішити питання щодо позовних вимог до Державного казначейства України з урахуванням клопотання останнього та надати оцінку рішенню Кілійського районного суду Одеської області від 28 серпня 2002 року.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 227, 230 КАС України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову адміністративного апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2007 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.ст. 237 КАС України.