Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

суддів : Бутенка В.І.,

Лиски Т.О.,

Панченка О.І.,

Мироненка О.В.,

Штульмана І.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до виконавчого комітету Іллічівської міської ради та Іллічівської міської ради Одеської області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Моноліт", Іллічівський міський відділ земельних ресурсів, про визнання недійсним рішення та визнання права власності на земельну ділянку, -

У листопаді 2005 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулись до суду із вказаним позовом, в якому після уточнення позовних вимог просили визнати недійсним рішення Іллічівської міської ради Одеської області від 15.07.2005 року № 2445/224-4 про відмову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в передачі у спільну часткову власність земельної ділянки загальною площею 0,38 га.

Також просили визнати за ними право спільної часткової власності на земельну ділянку загальною площею 0,38 га., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, з них в межах норм безоплатної передачі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передати по 0,10 га. для обслуговування житлового будинку і 0,9 га. для ведення садівництва.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що вони згідно свідоцтва про право на спадщину від 02.11.1987 року є співвласниками будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Цей будинок розташований на земельній ділянці площею 0,38 га. і вони добросовісно, відкрито і безперервно користуються вказаною земельною ділянкою з 18.04.1987 року по час звернення до суду.

Як зазначили у позові ОСОБА_1 і ОСОБА_2, вони 19.10.2004 року звернулись до Іллічівської міської ради із заявою про надання їм у власність вказаної земельної ділянки, однак зазначене питання не було внесено на розгляд сесії міської ради, а їм відмовлено у задоволенні цієї заяви листом першого заступника Іллічівського міського голови. Лише після втручання прокуратури м. Іллічівська розгляд питання про виділення їм земельної ділянки було внесено на розгляд Іллічівської міської ради, проте рішенням Іллічівської міської ради Одеської області від 15.07.2005 року № 2445/224-4 у задоволенні заяви знову відмовлено.

Посилаючись на наведені обставини, а також на те, що рішення прийняте відповідачем із порушенням вимог чинного законодавства, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили задовольнити позов.

Постановою Іллічівського міського суду Одеської області від 11 вересня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2008 року, позов задоволено.

Визнано недійсним рішення Іллічівської міської ради Одеської області від 15.07.2005 року № 2445/224-4.

Визнано право спільної часткової власності на земельну ділянку площею 0,38 га., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, за:

ОСОБА_1 - 0,10 га. для обслуговування житлового будинку і 0,9 га. для ведення садівництва;

ОСОБА_2- 0,10 га. для обслуговування житлового будинку і 0,9 га. для ведення садівництва.

В касаційних скаргах Іллічівська міська рада та виконавчий комітет Іллічівської міської ради, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просять скасувати вказані судові рішення.

При цьому Іллічівська міська рада просить суд касаційної інстанції ухвалити за наслідками касаційного розгляду нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у задоволенні позову, а виконавчий комітет Іллічівської міської ради ставить питання про скасування судових рішень і закриття провадження у справі.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що відмова відповідача надати позивачам земельні ділянки з тих підстав, що розташовані на них будівлі підлягають знесенню у зв'язку із комплексною забудовою мікрорайону, є протиправною.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, 20 квітня 1989 року Виконавчим комітетом Іллічівської міської ради народних депутатів прийнято рішення № 299/1 про оформлення права власності ОСОБА_3 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Після смерті ОСОБА_3 позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 успадкували вказаний будинок у рівних долях, і їм було видано свідоцтво про право на спадщину № 2-4505 від 02.11.1989 року. Крім того, 18 лютого 1990 року на ім'я позивачів видано технічний паспорт на житловий будинок і господарські будівлі.

Рішенням виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 26 квітня 2001 року № 403 ухвалено оформити кожному з позивачів право постійного користування відповідною земельною ділянкою площею 0,015 га. для обслуговування успадкованого житлового будинку та залишено кожному у тимчасове користування строком на три роки відповідну земельну ділянку площею 0,15 га. для городництва.

27 лютого 2003 року виконавчий комітет Іллічівської міської ради прийняв рішення № 103 "Про комплексну забудову 9-го мікрорайона м. Іллічівська" та № 106 "Про знос будинків та самовільно зведених будівель, розташованих на території приморської зони м. Іллічівська", додатком до якого знесенню підлягав і будинок позивачів.

У жовтні 2004 року позивачі звернулись до голови Іллічівської міської ради із письмовою заявою, в якій просили надати дозвіл на безоплатну приватизацію спірної земельної ділянки, однак листом першого заступника Іллічівського міського голови їм було в цьому відмовлено.

В подальшому питання про виділення позивачам земельної ділянки було внесено на розгляд сесії міської ради і оскарженим рішенням Іллічівської міської ради Одеської області від 15.07.2005 року № 2445/224-4 ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено в передачі у спільну часткову власність земельної ділянки загальною площею 0,38 га.

Статтею 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарчих будівель і споруд в містах не більше 0,10 га., для ведення садівництва - не більше 0,12 га.

Відповідно до ст.ст. 12, 35 і 40 Земельного кодексу України земельні ділянки для ведення садівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель надаються громадян України з рішеннями органів виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно із ст. 119 Земельного кодексу України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм та в порядку, визначених цим Кодексом.

У відповідності із ст. 116 цього ж Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Як вже було зазначено, позивачам належить на праві приватної власності житловий будинок, що розташований на спірній земельній ділянці, частину якої рішенням виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 26 квітня 2001 року № 403 передано їм у постійне користування, а іншу частину - у тимчасове користування строком на три роки.

По закінченню терміну тимчасового користування земельною ділянкою позивачі офіційно звернулись до відповідача з проханням вирішити питання про передачу цієї ділянки у приватну власність.

Однак в цьому їм було відмовлено з тих підстав, що спірна земельна ділянка розташована на території, щодо якої рішеннями виконавчого комітету Іллічівської міської ради № 103 та № 106 затверджено проект її комплексної забудови та вирішено провести знос будинків і самовільно зведених будівель.

Згідно ч.5 ст. 116 Земельного кодексу України, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недотримання відповідачем вимог закону при прийнятті оскарженого рішення, зокрема, щодо підстав, з яких позивачам було відмовлено у наданні земельної ділянки у власність.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Згідно із ст. 149 цього ж Кодексу земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Між тим, судами було встановлено, що земельна ділянка, на якій розташований будинок позивачів і яка перебувала у їх користуванні, рішенням органу місцевого самоврядування не вилучалась.

Той факт, що спірна земельна ділянка в складі території, призначеної для забудови, передана третій особі, цілком обґрунтовано визнаний судами таким, що не має правового значення для вирішення цього спору.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач не мав достатніх підстав для відмови у наданні у приватну власність земельної ділянки.

Також вірно було вирішено питання щодо визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, оскільки в судових засіданнях на підставі належним чином оцінених доказів було доведено факт добросовісного, відкритого і безперервного користування позивачами спірною земельною ділянкою.

Не заслуговують на увагу посилання виконавчого комітету Іллічівської міської ради у касаційній скарзі на те, що розгляд даної справи не відноситься до компетенції адміністративного суду.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом ст. 3 цього ж Кодексу справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як видно з матеріалів справи, предметом даного спору є позбавлення відповідачем-органом місцевого самоврядування та його виконавчим органом, можливості позивачів реалізувати своє право на отримання земельної ділянки.

Таким чином, даний спір є підсудним адміністративному суду.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують і при ухваленні оскаржуваних судових рішень порушень норм матеріального та процесуального права ними допущено не було.

За правилами ч.3 ст. - 220-1, ч.1 ст. 224 КАС України, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 223, 224, 23 0 КАС України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційні скарги Іллічівської міської ради Одеської області та виконавчого комітету Іллічівської міської ради залишити без задоволення, а постанову Іллічівського міського суду Одеської області від 11 вересня 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2008 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.