К-3021/07 Про визнання недійсними господарських зобов’язань за договором купівлі-продажу - 09.09.2008 Прийняття

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.06.2006 р., залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.12.2006 р., задоволено позовні вимоги ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова та визнано недійсними на підставі ст. 207 ГК України господарські зобов’язання ТОВ "Джокорд" та ПП "А.С.А.", які виникли на підставі вчиненого між відповідачами правочину купівлі-продажу № 53 від 01.01.2005 р. на суму 21963418,80 грн. Стягнуто з ТОВ "Джокорд" в доход державного бюджету 21963418,80 грн. Стягнуто з ПП "А.С.А." в доход державного бюджету 21963418,80 грн. Стягнуто з відповідачів в доход державного бюджету по 42,50 грн. державного мита та по 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПП "А.С.А." оскаржило їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі ПП "А.С.А.", посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 15.06.2006 р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 11.12.2006 р. і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу в позові в частині стягнення з ПП "А.С.А." в доход державного бюджету 21963418,80 грн. та судових витрат.

В судовому засіданні представник відповідача 2 (ПП "А.С.А.") уточнив вимоги касаційної скарги, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення – без змін.

Третя особа у справі – ТОВ фірма "TARGET" заявою від 08.07.2008 р. підтримала вимоги касаційної скарги відповідача 2.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що 01.01.2005 р. між ТОВ "Джокорд" та ПП "А.С.А." було укладено договір № 53 купівлі-продажу товарів, відповідно умов якого у ТОВ "Джокорд" виникло господарське зобов’язання продажу ПП "А.С.А." товарів народного споживання та продуктів харчування, перелік яких відображено у відповідних накладних, рахунках та чеках, а у ПП "А.С.А.", відповідно, виникло господарське зобов’язання прийому вищевказаних товарів та оплати розміру їх вартості.

Факт укладення вищезазначеного правочину та виконання його умов на загальну суму 21963418,80 грн. підтверджено податковими та видатковими накладними за період з 19.04.2005 р. по 26.06.2005 р.

Розрахунки між ПП "А.С.А." та ТОВ "Джокорд" за оспорюваним правочином купівлі-продажу № 53 від 01.01.2005 р. здійснювалися шляхом перерахування ПП "А.С.А." зі свого поточного рахунку на поточний рахунок ТОВ "Джокорд" грошових коштів у розмірі 200,00 тис. грн. та шляхом передачі підприємством ПП "А.С.А." на користь ТОВ "Джокорд" векселів на загальну суму 46651,1 тис. грн., (векселі ПП "А.С.А." було отримано від ТОВ фірми "TARGET"), що підтверджується актами прийому-передачі векселів від 30.04.2005 р., 31.05.2005 р., 30.06.2005 р., 01.07.2005 р.

12.04.2005 р. рішенням господарського суду м. Києва, ухваленим по справі № 23/308, яке набрало законної сили, державну реєстрацію ТОВ "Джокорд" було скасовано з зв’язку з суперечністю установчих документів ТОВ "Джокорд" законодавству України.

Відповідно до актового запису про смерть № 378 від 18.04.2005 р. Коростецького районного управління юстиції Житомирської області, гр.Биков О.В., який відповідно до установчих документів ТОВ "Джокорд" був директором цього підприємства, та від імені якого були виписані податкові та видаткові накладні по спірній угоді, помер 16.04.2005 р.

Згідно акту № 30/9 від 04.10.2005 р. ДПІ у Святошинському районі м. Києва, де перебувало на податковому обліку ТОВ "Джокорд", анульовано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ № 36370885, яке було видано ТОВ "Джокорд".

На підставі вказаного, суди дійшли висновку, що дії з боку ТОВ "Джокорд" не могли бути спрямовані на виконання законодавства в сфері оподаткування та підприємницької діяльності, оскільки сплата ним податків та надання звітності у встановленому законодавством порядку були унеможливлені внаслідок відсутності директора, який одноосібно значився на такому підприємстві, та внаслідок скасування державної реєстрації цього підприємства.

Також суди вказали, що в результаті здійснення вищеописаних господарських операцій з ТОВ "Джокорд", ПП "А.С.А." ніякого прибутку не отримало, незважаючи на значний обсяг таких операцій. Придбаний товар ПП "А.С.А." за такою ж ціною постачало ТОВ фірма "TARGET" без отримання прибутку.

Жодних витрат на відрядження, витрат на проведення перевезень придбаних товарів та інших витрат, які дійсно виникають у підприємств в зв’язку з проведенням аналогічних господарських операцій, ні ПП "А.С.А.", ні ТОВ "Джокорд" фактично не понесли та у бухгалтерському та податковому обліку не відображали, отримані від ТОВ фірми "TARGET" векселі в рахунок поставлених товарів до сплати не пред’являлись.

За наведених обставин, суди дійшли висновку про те, що спірна угода має фіктивний характер, відповідачі не мали на меті отримання прибутку від такої операції та сплати до бюджету відповідних податків, що є беззаперечними доказами спрямованості умислу обох відповідачів на приховування від оподаткування прибутків та доходів, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Проте, вирішуючи питання щодо визнання спірного договору недійсним, судами попередніх інстанцій не враховано того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, а тому колегія суддів доходить висновку про наявність таких підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

На обґрунтування позову ДПІ послалась на статті 207, 208 ГК.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, – нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

В спірному випадку санкції за укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені ГК України (436-15) , не можуть бути застосовані.

Відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України (436-15) положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК (436-15) щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 ГК санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, – протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Спірний договір було укладено 01.01.2005 р., а позов до суду про визнання його недійсним та застосування санкцій, передбачених ст. 208 ГК України, заявлено податковою інспекцією в квітні 2006 р., тобто поза межами строку, встановленого ст. 250 ГК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсними господарських зобов’язань, які виникли на підставі вчиненого між ТОВ "Джокорд" та ПП "А.С.А." правочину купівлі-продажу № 53 від 01.01.2005 р., та про відмову в задоволенні позовних вимог про застосування до відповідачів наслідків, передбачених ст. 208 ГК України.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 228, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Приватного підприємства "А.С.А." задовольнити.

Скасувати ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 11.12.2006 р. та рішення господарського суду Харківської області від 15.06.2006 р.

В частині позовних вимог про визнання недійсними господарських зобов’язань, які виникли на підставі вчиненого між ТОВ "Джокорд" та ПП "А.С.А." правочину купівлі-продажу № 53 від 01.01.2005 р. провадження у справі закрити.