Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області про визнання незаконним рішення про відмову в призначенні допомоги та її виплати і відшкодування моральної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 19 травня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14 вересня 2004 року

У березні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області про визнання незаконним рішення про відмову в призначенні допомоги та її виплати і відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 29 січня 2004 року він звернувся до відповідача із заявою про надання його сім'ї соціальної допомоги, відповідачем було відмовлено в наданні такої допомоги сім'ї позивача. Вважає підстави відмови незаконними та необґрунтованими.

Просив суд визнати незаконним рішення Управління праці та соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області №122 від 05 лютого 2004 року про відмову в призначенні допомоги, зобов'язати відповідача призначити та виплатити соціальну допомогу та стягнути моральну шкоду в розмірі 2 000 гривень і витрати по сплаті держмита.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 19 травня 2004 року, залишеного без зміни ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 14 вересня 2004 року, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним рішення Управління праці та соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області №122 від 05 лютого 2004 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям з 01 січня по 31 червня 2004 року. Зобов'язано відповідача призначити і виплачувати ОСОБА_1 державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям з 01 січня по 31 червня 2004 року в розмірах, встановлених законодавством. Стягнуто з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 1 000 гривень.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити позивачу в задоволенні позову.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Згідно до статті 3 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" від 1 червня 2000 року N 1768-ІІІ, право на державну соціальну допомогу мають малозабезпечені сім'ї, які постійно проживають на території України. Статтею 1 цього ж Закону встановлено, що малозабезпечена сім'я - сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.

З матеріалів справи вбачається, що середньомісячний дохід сім'ї за шість місяців, що передують місяцю звернення за допомогою становить 157 гривень16 копійок.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 січня 2004 року ОСОБА_1 звернувся до Здолбунівського управління праці та соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації про призначення йому соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї, надавши всі документи, в тому числі і декларацію про доходи та майновий стан сім'ї, яка звернулася за призначенням державної соціальної допомоги. Рішенням № 122 від 05 лютого 2004 року в її призначенні йому було відмовлено на підставі пп.10,12 Положення про порядок призначення і виплати державної допомоги, оскільки ОСОБА_1 не задекларував майно на суму 50 доларів США., яке він отримав посилкою 10 жовтня 2003 року.

Однак судами попередніх інстанцій встановлено, що вищезазначену декларацію позивач заповнив відповідно до пункту 6 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №250 від 24 лютого 2003 року (250-2003-п) , а саме на підставі довідок про доходи кожного члена сім'ї.

Пунктом 5.18 Методики обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги, затвердженого наказом №486/202/524/455/3370 (z0112-02) від 15 листопада 2001 року встановлено, що до сукупного доходу сімей (одержувачів) входять інші доходи, які підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства.

Підпунктом "ч" пункту 1 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 року N 13-92 встановлено, що до сукупного оподатковуваного доходу, одержаного громадянами в період, за який здійснюється оподаткування, не включаються: суми допомоги, вартість подарунків (призів), що надаються один раз на календарний рік у межах розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом на працездатну особу, за рахунок юридичних, фізичних осіб та громадських організацій.

Крім того, статтею 7 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" встановлено виключний перелік випадків, коли у наданні державної соціальної допомоги може бути відмовлено, а виплата призначеної допомоги може бути припинена. Одним із таких випадків є навмисне подання сім'єю недостовірних відомостей, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на державну соціальну допомогу та на визначення й розміру. Відповідачем не доведено, що недекларування позивачем отримання речей із-за кордону суттєво вплинуло на покращення матеріального статусу його сім'ї.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що дії ОСОБА_1 щодо недекларування одержаної ним 10 жовтня 2003 року посилки із речами домашнього вжитку на загальну суму 50 доларів США ґрунтуються на законі. Тому правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що відмова Здолбунівського управління праці та соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації в призначенні державної соціальної допомоги є протиправною.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Судами правильно встановлено, що вищезазначеним, протиправним рішенням позивачеві заподіяна моральна шкода. Однак суди не врахували всіх встановлених обставин під час визначення розміру моральної шкоди, зокрема майнового стану позивача. Тому колегія суддів приходить до висновку, що в частині визначення розміру моральної шкоди судові рішення необхідно змінити, а цей розмір зменшити з 1000 гривень до 300 гривень.

Врешті суди попередніх інстанцій належним чином дослідили обставини справи, їм дана правильна правова оцінка, що обґрунтовано висновками судових рішень та не спростовується доводами касаційної скарги.

Керуючись статтями 223, 225, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області задовольнити частково.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 19 травня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14 вересня 2004 року в частині стягнення розміру моральної шкоди змінити, зменшивши це стягнення з 1000 гривень на 300 гривень. В решті рішення судів по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.