Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення в Артемівському районі міста Луганська про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Артемівського районного суду міста Луганська від 30 березня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 09 червня 2005 року,

У серпні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення в Артемівському районі міста Луганська про стягнення недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2001-2003 роки в загальній сумі 1 779 гривень.

Вимоги позивач обґрунтовував тим, що він як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи є інвалідом 3 групи та відноситься до першої категорії таких постраждалих, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Відповідач проводить йому виплату сум щорічної допомоги, але не в повному обсязі.

Просив суд задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Артемівського районного суду міста Луганська від 30 березня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 09 червня 2005 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ передбачена щорічна допомога на оздоровлення інвалідам першої і другої груп - п'ять мінімальних заробітних плат, інвалідам третьої групи - чотири мінімальних заробітних плати. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходив з того, що відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

Такий висновок суду не відповідає нормам матеріального права та зроблений на неповно з'ясованих обставинах справи.

Розмір мінімальної заробітної плати в період 2001 - 2003 років встановлювався законами України "Про встановлення мінімальної заробітної плати" та підвищувався на відповідні роки законами України "Про державний бюджет України".

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню стаття 48 Закону № 796-ХІІ та закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2001-2003 роки, а не постанова Кабінету Міністрів України № 836, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Зазначених обставин та норм матеріального права не врахували суди попередніх інстанцій під час вирішення спору в цій справі, чим порушили правила застосування норм матеріального права.

Приймаючи до уваги те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального закону, які істотно вплинули на повноту з'ясування фактичних обставин справи, які суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановити, і призвели до неправильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Артемівського районного суду міста Луганська від 30 березня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 09 червня 2005 року скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.