Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Маринчак Н.Є.

Нечитайла О.М.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Патюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Козівської міжрайонної державної податкової інспекції

на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 25.12.2006 р.

та рішення господарського суду Тернопільської області від 15.09.2006 р.

у справі № 6/162-2111 господарського суду Тернопільської області

за позовом Козівської міжрайонної державної податкової інспекції

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька зернова компанія"

2. Приватного підприємства "Багро"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, -

В травні 2006 р. Козівська МДПІ звернулась до господарського суду Тернопільської області з позовом про визнання недійсним господарського зобов’язання, що виникло на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в усній формі між ТОВ "Галицька зернова компанія" та ПП "Багро" з підстав, передбачених ст. 207 ГК України. Також позивач просив застосувати до сторін договору наслідки, передбачені ч. 1 ст. 208 ГК України.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 15.09.2006 р., залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.12.2006 р., у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Козівська МДПІ оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі податковий орган, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 15.09.2006 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 25.12.2006 р., і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що під час проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Галицька зернова компанія" за наслідками проведених фінансово-господарських операцій з ПП "Багро" за період з 01.01.2003 р. по 31.12.2005 р. встановлено, що між відповідачами по справі укладено усну угоду, на виконання умов якої відповідач 2 продав відповідачу 1 "ленту транспортерну" 60 см. та "електродвигун 11 кВт" на загальну суму 4260 грн.

На підтвердження виконання умов даного договору, сторонами були складені та оформлені: ПП "Багро" - видаткова накладна № 6 від 07.10.2005 р. та податкова накладна № 6 від 07.10.2005 р.; ТОВ "Галицька зернова компанія" - прибутковий касовий ордер № 160 від 07.10.2005 р.

На підставі виданої ПП "Багро" податкової накладної № 6 від 07.10.2005 р., ТОВ "Галицька зернова компанія" віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2005 р. суму ПДВ в розмірі 710 грн.

Податковий орган вважає, що оскільки сума податку на додану вартість, яка була зазначена у податковій накладній № 6 від 07.10.2005 р., ПП "Багро" не була включена до складу податкового зобов’язання з податку на додану вартість, то вказана сума, не може бути віднесена ТОВ "Галицька зернова компанія" до складу податкового кредиту з ПДВ. Враховуючи те, що результати виконання спірного договору купівлі-продажу не відображені у бухгалтерському та податковому обліку продавця (ПП "Багро"), Козівська МДПІ стверджує, що правочин був укладений ПП "Багро" з метою приховування доходів від оподаткування, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 207 ГК України як такий, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині застосування до відповідачів наслідків, передбачених ч. 1 ст. 208 ГК України, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивачем не доведено наявності у відповідача 2 умислу на укладення спірної угоди з метою приховування від оподаткування доходів.

Однак, колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання щодо визнання спірного договору недійсним, судами попередніх інстанцій не враховано того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, а тому колегія суддів доходить висновку про наявність таких підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

На обґрунтування позову Козівська МДПІ послалась на статті 207, 208 ГК України.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, – нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

З урахуванням викладеного, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання господарського зобов’язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачами в усній формі, недійсним із закриттям провадження у справі в цій частині, а в решті їх необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 228, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Козівської міжрайонної державної податкової інспекції задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 25.12.2006 р. та рішення господарського суду Тернопільської області від 15.09.2006 р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання господарського зобов’язання недійсним скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.