Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Маринчак Н.Є.

Нечитайла О.М.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Міненко О.М.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

на ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.03.2008 року

та рішення Господарського суду м. Севастополя від 17.01.2006 року

по справі № 20-12/404

за позовом Приватного підприємства "Агіса"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

У листопаді 2005 року Приватне підприємство "Агіса" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду м. Севастополя з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя (далі – відповідач / скаржник) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Господарського суду м. Севастополя від 17.01.2006 року, залишеним без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.03.2008 року у даній справі позов задоволено; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі міста Севастополя №0000152340/0 від 12.08.2005р., №0000152340/1 від 17.10.2005р., №0000152340/2 від 15.11.2005р. про виявлення завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 860 359,15 грн. та застосування штрафних санкцій до Приватного підприємства "Агіса" в сумі 9 832,76грн. з огляду на правомірність заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що рішення та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було невірно застосовано положення п.1.8 ст.1, пп. 7.4.1, 7.4.5, 7.7.1, 7.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена непланова виїзна документальна перевірка Приватного підприємства "Агіса" з питань правильності визначення сум податку на додану вартість, підлягаючих відшкодуванню з бюджету за листопад, грудень 2004 року, січень 2005 року.

В ході перевірки виявлені порушення пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: завищена сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість в загальної сумі 860 359,15 грн., заявлених в деклараціях податку на додану вартість.

На підставі акта № 129/23-2/31464590/4307/10 від 25.03.2005р. Державною податковою інспекцією було винесено податкове повідомлення-рішення №0000152340/0 від 12.08.2005 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 860 359,15 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 9 832,76 грн.

За наслідками процедури адміністративного оскарження позивачу повторно були надіслані податкові повідомлення-рішення №0000152340/1 від 17.10.2005р. та №0000152340/2 від 15.11.2005р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 860 359,15 грн.

Встановлено, що між позивачем та Приватним підприємством "Крізм А" укладено договір № 1 від 30.08.2004, згідно якому Приватне підприємство "Крізм А" передало до власності Приватного підприємства "Агіса" товар, на який видано податкові накладні.

Також, між позивачем та Приватним підприємством "Севмет" укладено договір № 21/5-КЛ від 02.01.2003, згідно якому Приватне підприємство "Севмет" передало у власність Приватного підприємства "Агіса" товар, на який видано податкові накладні; між позивачем та Приватним підприємством "КВКА" укладено договір № 36/1 від 03.06.2003, згідно якому Приватне підприємство "КВКА" передало у власність Приватного підприємства "Агіса" товар, на який видано податкові накладні. Всі господарські операції підтверджені товарними накладними, актами передачі та оплатою одержаного товару, в тому числі сплачено ПДВ в ціні товару.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації..

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону, рахується: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів, або дата отримання податкової накладної, яка підтверджує факт придбання платником податку товарів.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону, не підлягають включенню у склад податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними.

Згідно підпункту 7.7.3 пункту 7 статті 7 Закону, підставою для отримання відшкодування є данні тільки податкової декларації за звітний період. Які-небудь інші підстави для отримання відшкодування Законом не передбачені.

За таких обставин суди дійшли правильного висновку, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту в податкових деклараціях за листопад, грудень 2004 року та січень 2005 року, що відповідає приписам підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо дати виникнення права платника податку на податковий кредит, податок у сумі 860 359,15 грн. за податковими накладними, виданими продавцями.

При цьому суд правомірно виходив з того, що зазначений Закон не ставить в залежність право платника податку – покупця на включення сум сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту від виконання іншим платником податку – постачальником обов’язку включити цю суму податку до своїх податкових зобов’язань та сплатити податок до бюджету.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а відтак касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.03.2008 року та рішення Господарського суду м. Севастополя від 17.01.2006 року у даній справі такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя залишити без задоволення.

Ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.03.2008 року та рішення Господарського суду м. Севастополя від 17.01.2006 року по справі № 20-12/404 залишити без змін.

Справу № 20-12/404 повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.