Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої –Васильченко Н.В., суддів - Гончар Л.Я., Шкляр Л.Т., Фадєєвої Н.М, Харченка В.В., при секретарі Капустинському М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Мишковицький спиртзавод" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2007 року у справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до державного підприємства "Мишковицький спиртзавод" про стягнення, -

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 29 листопада 2006 року було відмовлено у задоволенні позовних вимог позивачу у справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до державного підприємства "Мишковицький спиртзавод" про стягнення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване дотриманням відповідачем норм чинного законодавства та відсутністю правових підстав для застосування штрафних санкцій.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено.

Вказане судове рішення обґрунтоване ст. ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", п. п. 4, 11 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року №1767 (1767-2001-п) .

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, державне підприємство "Мишковицький спиртзавод" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2007 року та залишити рішення суду першої інстанції без змін, мотивуючи це порушенням норм матеріального права.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи на предмет повноти та всебічності їх дослідження і обґрунтованості застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів знаходить підстави до її задоволення.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач подав до Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за 2005 р. по формі № 10-ПІ про наявність на підприємстві вакансій для працевлаштування інвалідів в кількості 7 осіб, що відповідає чотирьохвідсотковому нормативу по створенню робочих місць для інвалідів від штатної чисельності працюючих на підприємстві, як це передбачено Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) (далі Закон).

Матеріали справи містять дані, що позивач в 2005 р. направляв листи до районного центру зайнятості з пропозицією направити на підприємство інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до ст. 19 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" в редакції від 5.07.2001 р. для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Наказом Держкомстату України № 49 (v0049202-02) від 10.01.2002 р. затверджено звіт за формою № 10-П1, який подають підприємства не пізніше 1 лютого після звітного періоду регіональному Фонду України соціального захисту інвалідів.

Із матеріалів справи ( а.с. 9) вбачається, що відповідач відповідний звіт до позивача направив своєчасно, вказавши в ньому наявність на підприємстві 7-ми вакансій, на яких можливе працевлаштування інвалідів. Вказані обставини не заперечуються ніким із учасників процесу.

Також матеріалами підтверджується звернення відповідача до районного центру зайнятості (а.с.17), направлення до відповідача інваліда для працевлаштування (а.с. 20) та працевлаштування направленого (а.с.19).

Згідно ст. 8 Закону працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 3.05.95 р. № 314 (314-95-п) передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров’я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування.

При дослідженні матеріалів справи встановлено, що визначеними органами інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялись, так само як і не було безпосереднього звернення інвалідів на підприємство для працевлаштування.

За таких обставин колегія суддів вважає, що на відповідача не може бути покладена відповідальність за неналежне виконання обов’язків по працевлаштуванню інвалідів органами, зазначеними у ст. 18 Закону.

Колегія суддів дійшла думки, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин і обґрунтовано застосував норми матеріального права до їх вирішення. Порушень норм процесуального закону при цьому суд першої інстанції не допустив.

Суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до вимог закону.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223 226, 230, 231 КАС України (2747-15) , колегія суддів –

Касаційну скаргу державного підприємства "Мишковицький спиртзавод" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2007 року по справі № 9/255-3751 скасувати.

Залишити в силі постанову Господарського суду Тернопільської області від 29 листопада 2006 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.