Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гуріна М.І. (суддя-доповідач)

суддів Амєліна С.Є.

Кобилянського М.Г.

Федорова М.О.

Юрченка В.В.

при секретарі судового засідання Міненку І.М.,

за участю представника прокуратури України Ґудзя О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04.09.2006 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 02.11.2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, прокуратури Івано-Франківської області про визнання незаконним наказу про звільнення, висновку службового розслідування, поновлення на роботі, зарахування часу після звільнення до стажу роботи в органах прокуратури та зобов'язання змінити запис у трудовій книжці про підставу звільнення і дату звільнення, -

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, прокуратури Івано-Франківської області про визнання незаконним наказу про звільнення від 12.04.2000 року № 101, висновку службового розслідування від 12.04.2000 року, поновлення на роботі, зарахування часу після звільнення до стажу роботи в органах прокуратури та зобов'язання змінити запис у трудовій книжці про підставу звільнення і дату звільнення.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04.09.2006 року, яка залишене без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 02.11.2006 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04.09.2006 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 02.11.2006 року, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що помічник прокурора Надвірнянського району ОСОБА_1 був звільнений з посади згідно наказу прокуратура Івано-Франківської області від 12.04.2000 року № 101 за вчинення проступку, який порочить його як працівника прокуратури на підставі статті 8, пункту1.5 статті 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України. Кримінальна справа, що була порушена проти ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого статтею 17, частиною третьою статті 168 Кримінального кодексу України закрита за відсутністю складу злочину постановою начальника слідчого відділу прокуратури Івано-Франківської області від 31.05.2000 року.

Відповідно до статті 14 Дисциплінарного статуту прокуратури України наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності може бути оскаржено працівником Генеральному прокурору України в місячний строк з дня ознайомлення з наказом. Генеральний прокурор України має право скасувати дисциплінарне стягнення, посилити або пом'якшити його. В разі незаконного пониження в посаді або звільнення працівника з посади Генеральний прокурор України видає наказ про поновлення на посаді з виплатою середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітній платі за час роботи на нижчеоплачуваній роботі, але не більше як за три місяці. Якщо не з вини працівника час вимушеного прогулу становить більше трьох місяців, Генеральний прокурор України може прийняти рішення про виплату середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу (стаття 16).

Судами встановлено, що вперше з рапортом на ім'я прокурора Івано-Франківської області про своє поновлення на службі в органах прокуратури позивач звернувся 22.11.2002 року та 02.01.2003 року - на ім'я Генерального прокурора України, тобто з пропуском строку, передбаченого зазначеним Статутом.

Судом апеляційної інстанції спростовані доводи позивача про те, що про існування оскаржуваного наказу він дізнався лише наприкінці 2002 року, оскільки під час судового засіданні зазначив, що трудову книжку йому було видано в день звільнення, тобто 12.04.2000 року.

Відповідно до змісту статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

У судовому засіданні представник відповідача вказував на пропуск позивачем строку для звернення до суду, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судами було допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, коли судами першої та апеляційної інстанцій не допущено порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень та вчиненні процесуальних дій, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 160, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04.09.2006 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 02.11.2006 року - без змін.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.