Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

суддів : Бутенка В.І.,

Лиски Т.О.,

Панченка О.І.,

Мироненка О.В.,

Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної адміністрації м. Маріуполя про стягнення заборгованості, -

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є учасником бойових дій, а тому відповідно до ч.5 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (3551-12) ) щорічно до 5 травня має право на отримання разової грошової допомоги у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Однак відповідач у 2003 році згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" від 26 грудня 2002 року № 380-IV (380-15) виплатив йому 90 грн., у 2004 році згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" від 27 листопада 2003 року № 1344-ІV (1344-15) виплатив грошову допомогу в розмірі 120 грн. та у 2005 році в розмірі 250 грн. відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 23 грудня 2004 року № 2285-ІV (2285-15) .

Вважаючи, що відповідач при нарахуванні та виплаті допомоги повинен керуватись лише Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , позивач просив стягнути з відповідача невиплачену грошову допомогу за 2003-2005 роки у розмірі 1898,75 грн.

В подальшому ОСОБА_1 доповнив свої позовні вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість по виплаті зазначеної допомоги також і за 2006 рік в сумі 1545 грн.

Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 04 липня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 08 серпня 2006 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

При цьому він посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

безсторонньо (неупереджено);

добросовісно;

розсудливо;

з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судами при розгляді даної справи було повно і всебічно встановлено фактичні обставини справи, надано їм належну правову оцінку та у відповідності із вимогами матеріального і процесуального права вирішено цей спір.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є учасником бойових дій.

Частиною 5 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що учасникам бойових дій виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Однак Законами України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" від 26 грудня 2002 року № 380-IV (380-15) , "Про Державний бюджет України на 2004 рік" від 27 листопада 2003 року № 1344-ІV (1344-15) , "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 23 грудня 2004 року № 2285-ІV (2285-15) та "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року № 3235-ІV (3235-15) учасникам бойових дій, до яких відноситься і позивач, була передбачена виплата щорічної разової допомоги у 2003, 2004, 2005 і 2006 роках в розмірах 90 грн., 120 грн. та 250 грн. відповідно.

Зазначені закони України, в період з 5 травня по 30 вересня відповідних років, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу (ч.4 ст. 17-1 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ), не визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни.

При вирішенні даної справи судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок про те, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що статтями 28, 44, 34 законів України "Про Державний бюджет України на 2003, 2004 та 2005 роки" фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей 28, 44 та 34 відповідно законів України "Про Державний бюджет України на 2004 та 2006 роки".

Враховуючи викладене, судами попередніх інстанцій прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги зроблених судом висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій прийняті законні і обґрунтовані рішення, а тому підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 224, 230 КАС України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 04 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 08 серпня 2006 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.