Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.І., Панченка О.І., Лиски Т.О., Штульмана І.В., Мироненка О.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Київської міської державної адміністрації на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 14 травня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 вересня 2007 року у справі за адміністративним позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Київської міської державної адміністрації про визнання нечинним та скасування розпорядження Київської міської державної адміністрації, -

В січні 2007 року заступник прокурора міста Києва звернувся до суду з адміністративним позовом в інтересах ОСОБА_1., ОСОБА_2. до Київської міської державної адміністрації про визнання нечинним та скасування розпорядження від 01.03.1999 р. №277, як такого, що порушує конституційні права позивачів щодо використання права на приватизацію житла.

В обґрунтування позову вказував, що на виконання розпорядження Київської міської державної адміністрації від 02.02.1998 р. №183 "Про проект програми соціально-економічного та культурного розвитку м. Києва на 1998 рік" будинок №4 по вул. Будищанській у м. Києві споруджено та здано в експлуатацію за кошти місцевого бюджету для громадян похилого віку та інвалідів.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 01.03.1999 р. №277 (277-99-п) , (із змінами внесеними розпорядженням КМДА від 15.12.2004 р. №2291), затверджено "Положення про спеціалізовані жилі будинки для громадян похилого віку та інвалідів м. Києва" (надалі - Положення).

Пунктом 2.10 вказаного Положення заборонено обмін, дарування, приватизація квартир у будинках, переукладення договору та реєстрацію на займану площу інших осіб. Пунктом 2.4. передбачається, що переважне право на отримання житла в будинках для ветеранів війни та праці мають пенсіонери та інваліди, які належать до категорії одиноких та мають статус ветеранів війни чи праці, а також пенсіонери та інваліди, що проживають спільно з родичами, є ветеранами війни чи праці і які перебувають на квартирному обліку з наступним зняттям їх з обліку.

Відповідно до вказаного Положення Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) жила площа у будинку №4 по вул. Будищанській у м. Києві передана райдержадміністраціям для прийняття ними розпоряджень про надання жилих приміщень громадянам похилого віку та інвалідам на підставі рішень комісій по розгляду заяв непрацездатних громадян. На підставі розпоряджень районних державних адміністрацій м. Києва про надання житла ЖЕК №319 Деснянського району м. Києва, на балансі якого знаходиться спеціалізований будинок, з громадянами укладено договори найму житла.

Разом з тим, встановлено, що особи, які отримали квартири у зазначеному будинку зняті із квартирного обліку відповідними розпорядженнями райдержадміністрацій м. Києва. Громадянам ОСОБА_1., ОСОБА_2 відмовлено в праві на приватизацію квартир у вказаному будинку.

Посилаючись на невідповідність спірного розпорядження положенням ст.ст. 26, 28 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", ст. 12 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст. 40 Житлового кодексу України заступник прокурора стверджував, що громадян ОСОБА_1. та ОСОБА_2 неправомірно було знято з квартирного обліку.

Крім того, спірне розпорядження фактично порушує вимоги ст. 61 Житлового кодексу Української РСР, згідно якої користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Умови договору найму жилого приміщення, що обмежують права наймача та членів його сім'ї порівняно з умовами, передбаченими законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР, є недійсними.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 вересня 2007 року, позовні вимоги заступника прокурора м. Києва було задоволено та визнано нечинним і скасовано розпорядження Київської міської державної адміністрації від 01.03.1999 р. №277 (277-99-п) (із змінами внесеними Розпорядженням КМДА від 15.12.2004 р. №2291) про затвердження "Положення про спеціалізовані жилі будинки для громадян похилого віку та інвалідів м. Києва".

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами обох інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені по справі судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 26 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16.12.1993 р. №3721-XII громадяни похилого віку нарівні з іншими громадянами мають право на житло, що включає право на одержання і постійне користування впорядкованим жилим приміщенням в будинках державного фонду, на придбання жилого приміщення в будинках громадського або індивідуального житлового фонду. Це право додатково гарантується наданням громадянам похилого віку житла в спеціально обладнаних будинках або пристосуванням займаних ними приміщень відповідно до їх специфічних потреб. Жиле приміщення громадянам похилого віку, які потребують поліпшення житлових умов, надається безплатно або за плату з урахуванням рівня їх матеріальної забезпеченості в порядку, встановленому чинним законодавством.

Жилі приміщення, які займають громадяни похилого віку, за їх бажанням передаються їм в особисту власність (приватизуються) безплатно в межах встановлених норм згідно з чинним законодавством (ч.1 ст. 28 вказаного Закону).

Статтею 40 Житлового кодексу України передбачені вичерпні підстави зняття громадян з обліку потребуючих поліпшення житлових умов.

Укладання з громадянами похилого віку договорів найму житла в будинку №4 по вул. Будищанській без права вселяти в займане ними житло інших осіб, проводити самостійно обмін житла, приватизувати, не можна розглядати, як поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення, про що вірно зазначено в постанові суду першої інстанції.

У зв'язку з цим слід визнати обґрунтованим висновок суду про те, що громадян ОСОБА_1., ОСОБА_2 та інших мешканців будинку №4 по вул. Будищанській в м. Києві в порушення діючого законодавства було знято з квартирного обліку в порядку виконання розпорядження Київської міської державної адміністрації від 01.03.1999 №277 (277-99-п) "Про затвердження Положення про спеціалізовані жилі будинки для громадян похилого віку та інвалідів м. Києва".

Крім того, судом вірно зазначено, що згідно ст. 61 Житлового кодексу Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Умови договору найму жилого приміщення, що обмежують права наймача та членів його сім'ї порівняно з умовами, передбаченими законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР, є недійсними.

Розпорядження також не відповідає вимогам ст. 47 Конституції України щодо прав громадян на придбання житла у власність, ст. 12 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.1992 р. №2482-XII, якою передбачено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане житло та розпоряджатися ним на свій розсуд.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення, що відповідають вимогам закону. Висновки судів достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують та зводяться до незгоди з ними.

При вирішенні справи судами правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Київської міської державної адміністрації - залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 14 травня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 вересня 2007 року - залишити без змін.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31 січня 2008 року в частині зупинення виконання оскаржених судових рішень визнати такою, що втратила чинність.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.