Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Миколаївської області про визнання неправомірною відмову в зарахуванні до пільгового стажу періоду роботи у шкідливих умовах, яка переглядається за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Миколаївської області на постанову Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 травня 2006 року й ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 03 серпня 2006 року

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Миколаївської області (УПФ) про визнання неправомірною відмову в зарахуванні періоду роботи у шкідливих умовах до пільгового стажу.

Зазначала, що йдеться про роботу лікарем-рентгенологом у військовому шпиталі з 01.01.1992 року по 21.01.2002 року.

Постановою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 03 серпня 2006 року, позов задоволено.

Пенсійний орган зобов'язано вказаний період зарахувати до пільгового стажу та, відповідно, перерахувати призначену пенсію.

В касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати і постановити нове, про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що з травня 1978 року по березень 2006 року ОСОБА_1 працювала лікарем-рентгенологом в різних медичних закладах.

Зі змісту записів у трудовій книжці, довідки військової частини А1653 ( правонаступника військової частини №21413), пояснень свідків суди також встановили, що ОСОБА_1 працювала у шпиталі військової частини №21413 лікарем-рентгенологом повний робочий день з 04 червня 1990 року (наказ №74 від 31.05.1990) по 21 січня 2002 року (наказ №12 від 18.01.2002).

У 1993 році їй призначено пенсію за віком на пільгових умовах, а у грудні 2005 року відмовлено у зарахуванні до страхового стажу в пільговому обчисленні роботи у військовій частині №21413 з мотивів відсутності атестації робочого місця із шкідливими умовами праці.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходив з того, що факт роботи у шкідливих умовах праці встановлений, однак можливість проведення атестації робочих місць у ліквідованій установі втрачена і сама по собі ця обставина не може позбавити ОСОБА_1 права на пільгове пенсійне забезпечення у повному обсязі.

З такими висновками погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України.

Факт роботи ОСОБА_1 лікарем-рентгенологом повний робочий день з 04 червня 1990 року по 21 січня 2002 року у шпиталі військової частини №21413 визнаний і ніким не заперечується.

Посада лікаря-рентгенолога відносилася до затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 (в подальшому таке віднесення відображено у постанові Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №162 (162-94-п) ) списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Це означає, що з набуттям чинності Законом України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) (01.01.1992) робочі місця з потенційно шкідливими і особливо важкими умовами праці підлягали обов'язковій атестації.

Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442 (442-92-п) , а за змістом пунктів 1,2 цього Порядку атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Частиною другою пункту 4 Порядку встановлено, що відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації, який зобов'язаний провести атестацію, визначити за її результатами перелік робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад з пільговим забезпеченням та ознайомити з ним працюючих осіб.

Оскільки всупереч вимогам наведених нормативних актів адміністрація військового шпиталю покладених на неї обов'язків не виконала, з ліквідацією військової частини усунути цей недолік неможливо, а робота лікарем-ренгенологом повний робочий день за всіх умов визнавалась шкідливою, то суди правильно зазначили, що порушення порядку атестації робочих місць у процесі де роль працівника є пасивною, само по собі не може звузити право на його соціальний захист.

За таких обставин доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права помилкові й висновків судів не спростовують.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Первомайську Миколаївської області залишити без задоволення, а постанову Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 травня 2006 року й ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 03 серпня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239 КАС України.