Головуючий у І інстанції Бобров Ю.М.

Суддя-доповідач Коротких А.Ю.

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Коротких А.Ю.,

суддів Глущенко Я.Б.,

Федорової Г.Г.,

при секретарі Дакал В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові на постанову Господарського суду Чернігівської області від 4 грудня 2007 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Льон" до Державної податкової інспекції у м. Чернігові про скасування податкового повідомлення-рішення та визнання суми такою, що підлягає відшкодуванню з державного бюджету, -

У липні 2007 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення з відповідача безпідставно утриманих коштів. Після уточнення позовних вимог, позивач просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові від 10.07.2007 року № 0003362320/0 та визнати суму 9849,00 грн. податку на додану вартість такою, що підлягає відшкодуванню з державного бюджету у складі 40822,00 грн. ПДВ, заявленого позивачем до бюджетного відшкодування у декларації з податку на додану вартість за березень 2007 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в акті перевірки, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, використовується "непрямий" метод обчислення звичайної ціни на товари, послуги за лютий 2007 pоку, з посиланням на 19-й Стандарт бухгалтерського обліку.

У лютому 2007 року позивач в основному реалізовував льоноволокно, але була реалізація інших послуг та інших товарів.

В залежності від своїх якісних характеристик, льоноволокно є різним товаром та обліковується у бухгалтерському обліку окремо, про що свідчить і амплітуда цін на нього. Працівники ДПІ у м. Чернігові, які проводили перевірку позивача, повинні були враховувати справедливу вартість кожного виду товару. Вони ж вираховували її, взявши до уваги весь обсяг реалізованої продукції за відповідний період. Закупівельні ціни на льоноволокно були різні згідно укладених договорів і дорівнювали звичайним.

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 4 грудня 2007 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Колегією суддів встановлено, що позивачем було подано до ДПІ у м. Чернігові податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2007 pоку, розрахунок суми бюджетного відшкодування та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, в яких до бюджетного відшкодування на рахунок позивача заявлено 40822,00 грн.

Відповідачем була проведена виїзна позапланова перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в установі банку за березень 2007 року, за результатами якої складено акт перевірки від 26.06.2007 року № 594/23/30843357. Перевіркою встановлено, що платником, в порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4, абз. "а" п.п. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", завищено бюджетне відшкодування з ПДВ за березень 2007 р. на 9849,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки, ДПІ у м. Чернігові прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.07.2007 року № 0003362320/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 9849,00 грн.

Вважаючи, що договірна ціна не відповідає рівню звичайних цін, відповідачем самостійно визначено звичайну ціну. При цьому, відповідач, як на підставу самостійного визначення звичайних цін, посилається на п.п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

ДПІ у м. Чернігові було надано запит до позивача від 15.06.2007 року № 12762/1023 щодо обґрунтування рівня договірних цін, які використовувалися при формуванні податкового кредиту за лютий та березень 2007 року.

У відповідь на запит надійшов лист позивача від 21.06.2007 року № 39, в якому він повідомив, що податковий кредит був сформований, виходячи з договірних цін на товари та послуги, які позивач вважає звичайними.

Відповідно до п.п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом (334/94-ВР) , покладається на податковий орган у порядку, встановленому Законом (334/94-ВР) . При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Отже, у вищевказаній відповіді на запит відповідача, позивач фактично послався на норми абзацу першого п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Підпунктом 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідачем при визначенні звичайної ціни не використовувалися приписи п.п. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", хоча надані позивачем документи давали можливість для визначення звичайної ціни саме на підставі цього пункту. В акті перевірки не зазначено, чому звичайна ціна не може бути визначена відповідачем з використанням норми п.п. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача не було правових підстав визначення звичайної ціни із застосуванням норми п.п. 1.20.5№ п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки ця норма застосовується лише у випадку, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту.

Таким чином, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та приходить до висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції – без змін.

Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд –

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові – залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Чернігівської області від 4 грудня 2007 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.