Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Суддів - Панченка О.Н.

Горбатюка С.А.

Чумаченко Т.А.

Весельської Т.Ф.

Мироненка О.В. (суддя - доповідач)

провівши у попередньому провадженні розгляд справи за скаргою ОСОБА_1на дії Управління Пенсійного Фонду України у Святошинському районі м. Києва, заінтересована особа Головне управління Пенсійного Фонду України в м. Києві, що порушують його право на пенсію за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення Апеляційного суду м. Києва від 2 грудня 2004 року,-

У березні 2004 року заявник звернувся в суд зі на дії Управління Пенсійного Фонду України у Святошинському районі м. Києва, заінтересована особа Головне управління Пенсійного Фонду України в м. Києві, що порушують його право на пенсію. Свої вимоги мотивував тим, що він, як пенсіонер за віком, має отримувати пенсію не нижче прожиткового мінімуму, який визначається на кожен рік законом. З урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 2002 та 2003 роки в розмірі 342 грн., просить суд постановити рішення, яким визнати дії Головного управління пенсійного фонду України в місті Києві неправомірними та визнати за ним конституційне право на отримання у грудні 2003 року пенсії, що є основним джерелом існування, у розмірі прожиткового мінімуму в 342 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 05 березня 2004 року скарга заявника за підсудністю була направлена до Шевченківського районного суду м. Києва.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 липня 2004 року скаргу задоволено частково. Визнано неправомірними дії управління пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва щодо виплати в грудні 2003 року пенсії за віком, що є основним джерелом існування, ОСОБА_1. в розмірі нижчому від 268 грн. Визнано за ОСОБА_1конституційне право на отримання в грудні 2003 року пенсії за віком, що є основним джерелом існування, в розмірі прожиткового мінімуму 268 грн. В частині вимог щодо неправомірних дій Головного Управління пенсійного фонду України в м. Києві відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02 грудня 2004 року апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено у задоволенні скарги.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України, який листом від 24 травня 2007 року на підставі Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ" від 22 лютого 2007 року №697-У (697-16) передав для розгляду цивільну справу до Апеляційного суду Донецької області.

Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 16 серпня 2007 року на підставі п.10 "Прикінцевих та перехідних положень" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , направив справу для вирішення до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що заявник згідно довідки Управління Пенсійного Фонду України в Святошинському районі м. Києва від 6 липня 2004 року перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного Фонду України в Святошинському районі, є пенсіонером за віком та отримує пенсію в розмірі 178 грн. 31 коп.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про пенсійне забезпечення" розмір пенсії становить 55 процентів заробітку особи, але не може перевищувати трьох мінімальних розмірів пенсії. Закон України "Про підвищення мінімального розміру пенсії" (979-14) встановив з вересня 1999 року мінімальний розмір пенсії за віком 24.9 грн., подальше збільшення мінімального розміру пенсії відбувалось за постановами Кабінету Міністрів України.

Зазначені вище Закони та Постанови Кабінету міністрів України були чинними на день звернення до суду та зареєстровані в Міністерстві юстиції України і внесені до Єдиного Державного реєстру нормативно - правових актів України, не визнані Конституційним судом України такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) тому є обов'язковими для застосування, в тому числі і для суб'єкта оскарження.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні скарги, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач діяв у межах та в спосіб передбачений Конституцією України (254к/96-ВР) та пенсійним законодавством, керуючись пенсійними законами та постановами Кабінету Міністрів України, які були чинними і обов'язковими для виконання і дії Пенсійного фонду не порушують права на пенсію заявника.

З огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції відповідає обставинам справи, наданим доказам та нормам матеріального і процесуального закону.

Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Підстав для перегляду судового рішення з мотивів, викладених в касаційні скарзі, не вбачається.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, рішення Апеляційного суду м. Києва від 2 грудня 2004 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених ст. 237 КАС України.