Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої – Васильченко Н.В., суддів – Бим М.Є., Гордійчук Н.В., Матолича С.В., Фадєєвої Н.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Корчів" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року у справі за позовом приватного підприємства "Корчів" до Управління Пенсійного фонду України в Радехівському районі про скасування рішення, -

Постановою Господарського суду Львівської області від 05 жовтня 2006 року було задоволено позов приватного підприємства "Корчів" до Управління Пенсійного фонду України в Радехівському районі про скасування рішення.

Зазначене судове рішення мотивоване тим, що позивач як платник єдиного податку відповідно до пункту 6 Указу Президента України № 727/98 (727/98) звільняється від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування в розмірі 32 відсотків від фактичних витрат на оплату праці працівників у зв’язку з тим, що цей збір він сплачує у складі сум єдиного податку.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року вищезазначене рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.

При цьому суд апеляційної інстанції послався на норми Закону України Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції приватне підприємство "Корчів" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року та залишити в силі постанову Господарського суду Львівської області від 05 жовтня 2006 року.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" регулюються відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов’язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.

Пунктом першим статті 11 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" установлено, що загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в об’єднаннях громадян, у фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 статті 14 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону є платниками страхових внесків та зобов’язані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

У статті 18 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом № 400/97ВР (400/97-ВР) , яким разом із Законом № 1058-IV (1058-15) не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування для суб’єктів підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів дійшла висновку, що страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Отже, обов’язок сплачувати страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб’єкта підприємницької діяльності.

Указ Президента України № 727/98 (727/98) регулює питання оподаткування суб’єктів малого підприємництва. Згідно з вимогами статті 15 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону. Положення статті 6 зазначеного Указу про звільнення суб’єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, Закону суперечать і застосуванню не підлягають.

Статтею 19 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" установлено, що страхові внески до солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування суд ового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу приватного підприємства "Корчів" відхилити, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, і оскарженню не підлягає.