Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - судді Фадєєвої Н.М.

Суддів - Васильченко Н.В., Гордійчук М.П., Матолича С.В., Чалого С.Я.

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу ПП "Вініченко" на постанову господарського суду Запорізької області від 23.10.2006р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 06.02.2007р. у справі за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ПП "Вініченко" про стягнення штрафних санкцій, -

Доповідач Фадєєва Н.М.

З позовом до господарського суду Запорізької області у вересні 2006р. звернулося Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Вініченко" про стягнення 6471 грн. 42 коп. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2005р.

Постановою господарського суду Запорізької області від 23.10.2006р. позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 06.02.2007р. апеляційна скарга залишена без задоволення, а постанова господарського суду Запорізької області від 23.10.2006р. – без змін.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, ПП "Вініченко" звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати вищезазначені судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 р. (форма №10-ПІ), наданого відповідачем до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві на робочих місцях, створених відповідно до чотирьохвідсоткового нормативу у 2005 р. складає 2 особи. Фактично у 2005р. інваліди на підприємстві не працювали.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон) підприємства /об'єднання/, установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Пунктом 4 Порядку сплати підприємствами /об'єднаннями/, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01р. №1767 (1767-2001-п) , передбачено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Відповідач вказаних штрафних санкцій в добровільному порядку не сплатив.

Відповідно до п. 11 цього Порядку контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду соціального захисту інвалідів відповідно до законодавства. У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Закону для підприємств /об'єднань/, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом. Середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві у 2005 р. відповідно до вищевказаного Звіту становила - 42 особи.

Виходячи з цієї норми, на підприємства (об'єднання), установи та організації покладено обов'язок самостійно встановлювати норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до законодавства. Норматив створення робочих місць для інвалідів встановлюється щорічно на весь рік, який є звітним періодом.

Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, обов'язані щорічно сплачувати відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, незайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації, громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, Звіту за 2005 р., середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у звітний період на підприємстві становила 42 особи. Відповідно до чотирьохвідсоткового нормативу, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях (згідно Звіту) складає 2 особи.

Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів розраховується наступним чином: 42 (середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у 2003р.) х 4 (4% від загальної чисельності працюючих) : 100 = 1,68, що шляхом арифметичного округлення становить - 2 (чисельність інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до чотирьохвідсоткового нормативу), однак, фактично на підприємстві у звітному періоді працювало 0 (нуль) інвалідів, тобто інваліди на підприємстві не працювали. Слід зазначити, що визначення середньооблікової чисельності працівників передбачено Інструкцією зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві, яку затверджено Наказом Міністерства статистики України №171 від 07.07.1995 р. (z0287-95) (далі - Інструкція), та розповсюджується на всіх працівників, незалежно від того чи є працівник інвалідом чи ні.

Сума штрафних санкцій визначається як добуток середньої річної заробітної плаї на даному підприємстві на середню річну кількість робочих місць, незайняті інвалідами. Середня річна заробітна плата на підприємстві відповідача розраховуєте таким чином: 135,9 тис. грн. (фонд оплати праці - рядок 04) : на 42 особи (середньооблікова чисельність працівників) - 3.235,71 грн. Відповідно сума штрафні санкцій становить - 6.471,42 грн. = 3.235,71 грн. х (2 - 0).

Пунктом 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого - Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28.12.2001 р. (1767-2001-п) , (далі у тексті - Порядок), передбачено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Пунктом 12 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (314-95-п) , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 р. № 31 встановлено, що державна служба зайнятості веде облік робочих місць підприємств, і які можуть бути працевлаштовані інваліди.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

В свою чергу, підприємства на підставі п. 5 та п. 14 вказаного Положення (314-95-п) розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, у межах нормативу повинні створювати за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовувати праця інвалідів.

Як встановлено судом, Приватне підприємство "Вініченко" в період з 30.08.2005 р. по 28.12.2005 р. звітувало до служби зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для інвалідів на посаду менеджер (управитель) зі збуту. Інваліди, які мають відповідний освітньо-кваліфікаційні рівень, до центру зайнятості не звертались, відповідно не були направлені на замовлені вакансії.

В матеріалах справи містяться Звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках (форма 3-ПН) за 2005 р. в яких міститься інформація щодо наявності вільних та вакантних посад для працевлаштування інвалідів в кількості 2 осіб за посадою: старший менеджер зі збуту. Зазначені звіти подавались відповідачем з 30.08.2005 р. Отже, відповідач подавав інформацію про наявність вільних робочих посад для інвалідів лише з вересня 2005 р. в кількості двох осіб, що в будь-якому разі, навіть за умови направлення інвалідів центром зайнятості, дозволило б виконати норматив.

Таким чином, обов'язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає після виконання підприємствами обов'язку щодо створення робочих місць надання передбаченої цим Положенням повної інформації визначеним законом та іншими підзаконними актами органам. За відсутності такої інформації відповідні органи не могли скористатися своїми правами, передбаченими ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Як встановлено судом, відповідачем не було надано належних доказів розміщення інформації про наявність вільних робочих місць для інвалідів засобах масової інформації.

Крім того, слід зазначити, що пункт 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (314-95-п) встановлює, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнагдядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Таких доказів відповідач не надав.

Посилання скаржника на обов'язок спеціально уповноважених державних та громадських органів, передбачених ст. 18 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо працевлаштування інвалідів та відсутність власної вини відповідача в незайнятті інвалідами робочих місць на підприємстві, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не звільняє від відповідальності відповідача. Так, відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) .

Результатом працевлаштування відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України є укладення трудового договору між працівником (в даному випадку інвалідом) та власником підприємства або уповноваженим ним органом. Тобто, безпосереднє працевлаштування інвалідів здійснюється підприємствами, установами, організаціями.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова суду відповідає матеріалам справи та діючому законодавству, доводи, на яких ґрунтується касаційна скарга не є підставою для її скасування.

Судом рішення ухвалене з додержанням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, не допущено порушень норм процесуального права при вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанцій не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ПП "Вініченко" залишити без задоволення, а постанову господарського суду Запорізької області від 23.10.2006р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 06.02.2007р. у справі № 4/457/06-АП - без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.