Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді Бутенка В.І.,

суддів: Панченка О.І., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана І.В.,

при секретарі: Козаченко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дзержинької міської ради Донецької області про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення, -

В листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Дзержинької міської ради Донецької області (надалі - УПСЗН Дзержинької міськради, відповідач) на його користь недонараховану допомогу на оздоровлення за період з 2005 року по 2007 рік у розмірі, передбаченому ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. №796-ХІІ (надалі - Закон №796-ХІІ (796-12) ).

В обґрунтування позовних вимог вказував, що він є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, інвалідом ІІ групи у зв'язку з чим відповідно до ст. 48 Закону №796-ХІІ, відноситься до числа осіб, які мають право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Проте, відповідачем такі виплати здійснювались відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 р. №836 (836-96-п) в розмірі лише 26,70 грн., який з 1 серпня 2005 року було збільшено до 120,00 грн. постановою Кабінету Міністрів України "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 12.07.2005 р. №562 (562-2005-п) .

ОСОБА_1 вважав, що дії відповідача носять неправомірний характер і просив суд стягнути з останнього на його користь недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за період з 2005 року по 2007 рік у розмірі 5050,00 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2008 року, позов ОСОБА_1 було задоволено в частині вимог щодо стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2005 та 2007 роки.

В частині позову щодо стягнення заборгованості за 2006 рік відмовлено.

В касаційній скарзі УПСЗН Дзержинської міської ради, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постановлені по справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивач будучи інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з Чорнобильською катасрофою у відповідності з положеннями ст. 48 Закону №796-ХІІ має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат на момент виплати.

Разом з цим, судами не було враховано положень частини 1 статті 100 КАС України згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Позивач звернувся до суду з вимогою про захист права на компенсацію коштів за період з 2005 року по 2007 рік.

Оскільки частиною 2 статті 99 КАС України передбачений річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, відповідач у своєму запереченні (а.с. 15) просив відмовити в частині позову щодо вимог за 2005-2006 р.р.

Таким чином, в порядку частини 2 статті 100 КАС України, суд першої інстанції зобов'язаний був вирішити питання про поновлення строку для звернення до суду, з'ясувавши наявність чи відсутність поважних причин пропуску у позивача.

Суд зазначені обставини в судовому засіданні не дослідив, не дав їм жодної оцінки.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є передчасним, ухвалене не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами дослідженими в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції зазначені порушення, допущені судом першої інстанції, не перевірив та залишив їх по за увагою.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень частини 2 статті 227 КАС України підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то постановлені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2008 року - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.