К-21822/07 Про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованості на оздоровлення - 26.08.2008 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві касаційну скаргу Управління праці і соціального захисту населення в місті Вугледар на постанову Вугледарського міського суду Донецької області від 26 липня 2007 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2007 року

у справі №2а-36/07

за позовом ОСОБА_1

до управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської ради, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області

про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованості на оздоровлення,

У травні 2007 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, з урахуванням доповнень, посилаючись на те, що він є інвалідом після участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і, відповідно до ст. 48 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон України №796-ХІІ (796-12) ), має право на отримання щорічної суми на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, проте управлінням праці та соціального захисту населення Вугледарської міської ради (далі - УПСЗН, відповідач) допомога виплачувалась у значно менших розмірах.

Позивач просив визнати дії УПСЗН протиправними в частині відмови у виплаті сум на оздоровлення ОСОБА_1 за період 2001-2006 років, стягнути з відповідачів на його користь недоплачену суму в розмірі 7098 грн. 20 коп. та зобов'язати відповідачів на майбутнє виплачувати кошти на оздоровлення у розмірі, встановленому ст. 48 Закону України №796-ХІІ.

Постановою Вугледарського міського суду Донецької області від 26 липня 2007 року позов задоволено частково. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання відповідачів на майбутнє виплачувати кошти на оздоровлення у розмірі, встановленому ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відмовлено. В решті позовні вимоги задоволені повністю.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2007 року скасовано постанову суду першої інстанції, позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо визнання дій УПСЗН протягом 2006 року неправомірними та стягнення коштів на оздоровлення за 2006 рік у сумі 1630 грн. 00 коп. В решті постанову Вугледарського міського суду Донецької області залишено без змін.

В касаційній скарзі Управління праці і соціального захисту населення в місті Вугледар (відповідач), посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій відповідач в касаційній скарзі послався на те, що порядок застосування Закону №796-ХІІ (796-12) провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковим для виконання місцевими органами влади, а фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону здійснюється за рахунок державного бюджету на підставі Законів України про Державний бюджет на відповідний рік.

Таким чином, як вважає скаржник, фінансування витрат, пов'язаних з виплатою допомоги здійснюється із розрахунку розміру сум, визначених Постановою Кабінету Міністрів України №836 від 26 липня 1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) (далі - Постанова КМУ №836).

Однак такі твердження УПСЗН є помилковими і ґрунтуються на помилковому розумінні законодавства.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і його визнано інвалідом І групи. У 2001-2004 роках УПСЗН ОСОБА_1 було виплачено щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі по 26 грн. 70 коп., а у 2005-2006 роках - по 120 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 48 Закону України №796-ХІІ інвалідам першої і другої груп передбачена щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Положеннями Закону України №796-XII (796-12) визначено основні засади щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом України №796-XII (796-12) зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема, допомоги на оздоровлення. Навпаки, у ч.1 ст. 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, а встановлений ще в 1996 році Постановою КМУ №836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався, а тому - не відповідає розміру, встановленому іншими законами України. Оскільки в наступному будь-яких рішень із цих питань Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України не приймалось, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме ст. 48 Закону України №796-ХІІ та ст. 1 Закону України від 26 грудня 2002 року №372-ІV "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік", а не Постанова КМУ №836.

Крім того, пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, і тому, враховуючи ч. 3 ст. 22 Конституції України, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України №796-XII (796-12) , є безпідставним.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про те, що Законами України "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2001 рік", "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2002 рік", "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2003 рік", "Про Державний бюджет України на 2004 рік", "Про Державний бюджет України на 2005 рік" розмір мінімальної заробітної плати неодноразово збільшувався і тому, дії УПСЗН щодо виплат позивачу за період 2001-2005 років є неправомірними, що передбачає стягнення на користь останнього невиплачених коштів за вказаний проміжок часу у сумі 5488, 20 грн.

Що ж стосується дій УПСЗН у 2006 році та стягнення позивачем допомоги на оздоровлення за 2006 рік, колегія суддів Вищого адміністративного суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який зазначив, що дія абзаців 2 та 3 ч. 4 ст. 48 Закону України №796-XII була зупинена в частині виплати компенсації виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік згідно із п. 37 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" №3235-IV (3235-15) від 20 грудня 2005 року, який не визнаний неконституційним Конституційним Судом України до теперішнього часу, а тому не можна стверджувати, що дії відповідача в цій частині були неправомірними.