Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - Кобилянського М.Г.

суддів: Гуріна М.І., Нечитайла О.М., Федорова М.О., Чалого С.Я.

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Новомиколаївської районної державної адміністрації Запорізької області та Кабінету Міністрів України про стягнення недоплаченої одноразової грошової допомоги

за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Ново миколаївської районної державної адміністрації Запорізької області на постанову Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 07 серпня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 20 вересня 2006 року,

У липні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом. Зазначала, що їй, як учаснику війни, згідно із ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком. Посилаючись на те, що у 2003, 2004, 2005 роках виплати проводилися не в повному обсязі і сума недоплаченої пенсії складає 1365,25 грн. 25 коп.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20 вересня 2006 року залишено без змін постанову Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 07 серпня 2006 року, якою задоволені позовні вимоги.

У поданій касаційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Ново миколаївської районної державної адміністрації Запорізької області, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач має статус учасника війни.

Задовольнивши позовні вимоги, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходив з того, що виплата допомоги передбачена Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком і не може пов'язуватись з наявністю чи відсутністю коштів, оскільки при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Крім того, рішенням Конституційного Суду України у справі за №1-27/2004 від 01.12.2004 положення статті 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" визнані неконституційними положення, якими обмежено розмір щорічної допомоги ветеранам війни.

З висновками судів не можна погодитися виходячи з наступного.

Правовий статус ветеранів війни, у тому числі питання щодо надання їм пільг, визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни (частина друга статті 4 Закону).

За змістом частини п'ятої статті 14 Закону, щорічно до 5 травня учасникам війни, нагороджених орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, іншим учасникам війни - у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Частиною першою статті 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а частиною першою статті 17-1 ( стаття доповнена Законом України від 19.06.2003 р.№ 968-ІУ (968-15) , який набув чинності 12.07.2003) визначено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня здійснюють органи праці та соціального захисту населення.

Дія частини п'ятої статті 14 Закону щодо розміру виплат щорічної разової грошової допомоги учасникам війни у 2003 та у 2004 роках не зупинялась, а Законами України від 23 грудня 2004 року N 2285-IV (2285-15) , від 25 березня 2005 року N 2505-IV (2505-15) "Про держаний бюджет України на 2005 рік" установлено, що у 2005 році виплата щорічної разової допомоги учасникам війни здійснюється у розмірі 50 гривень.

За таких обставин, судам необхідно було: з'ясувати до повноважень якого органу належало здійснювати виплати у 2003 році, оскільки станом на 5 травня цього року Закон не наділяв такими повноваженнями органи праці та соціального захисту населення; навести докази, що підтверджують незаконність рішень, дій чи бездіяльності відповідача з невиплати допомоги до 5 травня у 2004 році та при виплаті розміру допомоги у 50 гривень за 2005 рік, з урахуванням того, що Закон України від 23 грудня 2004 року N 2285-IV (2285-15) "Про держаний бюджет України на 2005 рік" в частині визначення розміру виплат неконституційним не визнаний, а відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; навести правове обґрунтування та відповідні розрахунки щодо задоволення вимог у заявленому обсязі.

Натомість, суд першої інстанції, оцінюючи Закон України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) щодо встановлення розміру щорічної разової допомоги ветеранам війни вийшов за межі повноважень, оскільки відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Апеляційний суд помилок суду першої інстанції не усунув, а відхиливши доводи апеляційної скарги у своєму рішенні не навів обставин якими спростовується твердження відповідача про відсутність у правовідносинах сторін публічно-правового спору.

Наведені порушення вимог законодавства, що допущені судами попередніх інстанцій є підставою для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, а оскарженні рішення не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості.

Керуючись статтями 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Новомиколаївської районної державної адміністрації Запорізької області задовольнити частково.

Постанову Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 07 серпня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 20 вересня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і підлягає оскарженню за винятковими обставинами у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.