Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Кобилянського М.Г.,

суддів: Гуріна М.І., Нечитайла О.М., Федорова М.О., Чалого С.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення невиплачених коштів

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 14 червня 2006 року, -

У лютому 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом. Посилався на те, що відповідачі в порушення вимог 37 і 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) сплачують компенсації, що не співвідносяться з мінімальною заробітною платою, встановленою Законами України. Внаслідок чого, просив стягнути 19783, 20 грн. з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" за період, з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 20 квітня 2006 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва, що підлягала виплаті за період 01 березня 2003 року по 31 грудня 2005 року у сумі 3153, 20 грн. та доплату до заробітної плати за період з 01 березня 2003 року по 31 грудня 2005 року у сумі 15767 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 14 червня 2006 року постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 20 квітня 2006 року скасовано в частині стягнення на користь позивача 18890, 20 грн. В решті судове рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційні скарзі зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані положення Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати це судове рішення і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ч. 2 ст. 220 КАС України, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова Овруцького районного суду Житомирської області від 20 квітня 2006 року та постанова Апеляційного суду Житомирської області від 14 червня 2006 року скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, проживає в місті Овручі Житомирської області - на території радіоактивного забруднення, яку віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" громадянам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення була передбачена виплата щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірах 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було встановлено підвищення пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення на дві мінімальні заробітні плати.

Таким чином, законом була передбачена кратність щомісячної допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства й доплата до пенсії в залежності від розміру мінімальної заробітної плати, що склався на відповідний період, і не визначена можливість встановлення конкретних сум компенсацій і доплат, зокрема для пенсіонерів, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення.

Законами України встановлювався розмір мінімальної заробітної плати. Так, з 01 січня 2003 року по 30 листопада 2003 року її розмір становив 185 грн., з 01 грудня 2003 року по 31 серпня 2004 року - 205 грн., з 01 січня 2005 року по 31 березня 2005 року - 262 грн., з 01 квітня 2005 року по 31 серпня 2005 року 310 грн. й т.д.

У порушення вимог статей 86, 159, 161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України суди належним чином не визначилися з правовою нормою, що регулює спірні правовідносини, не звернули увагу на зазначені положення закону і, як наслідок, не перевірили можливості застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) з огляду на їх невідповідність нормам Закону.

Крім того, судові рішення не містять висновків про те, чи дотримані суб'єктами владних повноважень, дії яких оскаржуються, вимоги Конституції і законів України, тобто не виконані вимоги частини 3 статті 2 КАС України, а отже, не з'ясовано чи належними є відповідачі.

Відповідно до положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин колегія суддів вважає, що ухвалені судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Керуючись статтями 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 20 квітня 2006 року та постанова Апеляційного суду Житомирської області від 14 червня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і підлягає оскарженню за винятковими обставинами у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.