Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - Кобилянського М.Г.

суддів: Гуріна М.І., Нечитайла О.М., Федорова М.О., Чалого С.Я.

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради про стягнення недоплаченої щорічної грошової допомоги учаснику бойових дій

за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради на постанову Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 29 березня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 16 травня 2006 року,

У січні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним позовом. Зазначав, що йому, як ветерану війни - учаснику бойових дій, відповідно до правил частини п'ятої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Посилався на те, що у 2003, 2004, 2005 роках виплати проведені у розмірі, що не співвідносяться із встановленою мінімальною пенсією за віком, - просив стягнути з відповідача 1898,75 грн., як різницю між належною та фактично отриманою сумою виплат.

Постановою Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 29 березня 2006 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача недоплачену щорічну грошову допомогу учаснику бойових дій у сумі 1410 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16 травня 2006 року залишено без змін постанову Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 29 березня 2006 року.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач має статус ветерана війни - учасника бойових дій.

Також встановлено, що позивачу до 5 травня виплачувалась разова щорічна грошова допомога: у 2003 році - 90 грн.; у 2004 році - 120 грн.; у 2005 році - 250 грн.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що виплата грошової допомоги передбачена Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком і не може пов'язуватись з наявністю чи відсутністю коштів, оскільки при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України у справі за № 1-27/2004 від 01.12.2004 положення статті 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", якими обмежено розмір щорічної допомоги ветеранам війни, визнані неконституційними, а саме рішення підлягає застосуванню щодо спірних правовідносин і в 2005 році, оскільки положення відповідних статей законів про державні бюджети у 2003 - 2005 роках є тотожними.

Також суди дійшли висновку, що виплати за 2003-2004 рік не підлягають стягненню у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду.

З висновками судів не можна погодитися виходячи з наступного.

Правовий статус ветеранів війни, у тому числі питання щодо надання їм пільг, визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни (частина друга статті 4 Закону).

За змістом частини п'ятої статті 12 Закону Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Частиною першою статті 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а частиною першою статті 17-1 (стаття доповнена Законом України від 19.06.2003 р. № 968-ІV (968-15) , який набув чинності 12.07.2003) визначено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня здійснюють органи праці та соціального захисту населення. Законом України від 26.12.2002 року № 380-ІУ (380-15) установлено, що у 2003 році виплата допомоги учаснику бойових дій має становити 90 грн., Законом України від 27.11.2003 року № 1344-ІУ (1344-15) така виплата на 2004 рік визначена у розмірі 120 грн., а Законами України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV (2285-15) , від 25 березня 2005 року № 2505-IV (2505-15) "Про держаний бюджет України на 2005 рік" установлено, що у 2005 році виплата щорічної разової допомоги учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 250 гривень.

За таких обставин, судам необхідно було: з'ясувати до повноважень якого органу належало здійснювати виплати у 2003 році, оскільки станом на 5 травня цього року Закон не наділяв такими повноваженнями органи праці та соціального захисту населення; навести докази, що підтверджують незаконність рішень, дій чи бездіяльності відповідача з невиплати допомоги до 5 травня у 2004 році та при виплаті розміру допомоги у 250 гривень за 2005 рік, з урахуванням того, що Закон України від 23 грудня 2004 року № 2285-ІV "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) в частині визначення розміру виплат неконституційним не визнаний, а відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діти лише на підставі, в межах повноважень у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; навести правове обґрунтування та відповідні розрахунки щодо задоволення вимог у заявленому обсязі.

Натомість, суд першої інстанції, оцінюючи Закон України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) щодо встановлення розміру щорічної разової допомоги учасникам бойових дій вийшов за межі повноважень, оскільки відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Апеляційний суд помилок суду першої інстанції не усунув, а відхиливши доводи апеляційної скарги у своєму рішенні не навів обставин якими спростовується твердження відповідача про відсутність компетенції на здійснення виплат у непередбачених законами розмірах.

Наведені порушення вимог законодавства, що допущені судами попередніх інстанцій є підставою для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, а оскарженні судові рішення не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості.

Керуючись статтями 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради задовольнити частково.

Постанову Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 29 березня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 16 травня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і підлягає оскарженню за винятковими обставинами у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.