Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Нечитайла О.М., Костенка М.І., Рибченка А.О., Степашка О.І.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сніжне Донецької області

на постанову господарського суду Донецької області від 27 вересня 2006р. та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 06 листопада 2006р.

у справі №2/289а

за позовом Державного підприємства "Сніжне антрацит"

до Державної податкової інспекції у м.Сніжне Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-

У серпні 2006р. позивач звернувся до господарського суду Донецької області області з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м.Сніжне Донецької області від 11.08.2006р. №0002651540/0 сплату штрафних санкцій з податку на додану вартість в сумі 798443,88грн..

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем безпідставно нараховано штрафні санкції за порушення граничних термінів сплати податкового боргу, визначеного рішенням про правонаступництво від 30.06.2005р., оскільки підставою для виникнення узгоджених податкових зобов’язань є податкова декларація.

Постановою господарського суду Донецької області від 27 вересня 2006р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 06 листопада 2006 року, позовні вимоги були задоволені в повному обсязі. Судові витрати в сумі 3,40 грн. стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що відповідно до податкового законодавства України, відповідач при визначені штрафних санкцій, повинен був встановити за якою декларацією виникли податкові зобов’язання та їх суму, строк сплати та термін прострочення. Однак податковий орган не використовував податкові декларації, на підставі яких у позивача виникли податкові зобов’язання, а використав рішення про правонаступництво №207 від 30.06.2007р., яке само по собі не є підставою для виникнення податкових зобов’язань.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій ДПІ у м.Сніжне Донецької області звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

Згідно з наказом Міністерства палива та енергетики України від 26 травня 2005 року №237 ДП "Сніжне антрацит" стало правонаступником усіх прав і обов’язків ДП "Донецька вугільна енергетична компанія", пов’язаних з діяльністю виділеного зі складу відокремленого підрозділу відповідно до розподільчих балансів.

Контролюючим органом ДПІ у м.Сніжне Донецької області було проведено невиїзну перевірку з питання своєчасності сплати ДП "Сніжне антрацит" узгоджених сум податкових зобов’язань за період з 30.06.2005р. по 03.08.2006р., про що складено акт від 07.08.2006р. №136/15-31906124.

На підставі вказаного висновку відповідачем встановлено, що позивачем було затримано на 393 календарних дня граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання та відповідно прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 11.08.2006р. №0002651540/0 про сплату штрафних санкцій з податку на додану вартість в сумі 798443,88грн..

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" функції державних податкових інспекцій у тому числі щодо забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів.

Крім того, інструкція, затверджена наказом ГДПІ України від 12.05.1994р. №37 (z0114-94) не містить положень щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах та напрвляти ці суми на погшення податкого боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів.

Згідно з п.7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковий борг погашається попередньопогашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) і у рівних пропорціях.

Вказана норма не позбавляє планика податку права самостійно визначати джерела погашення узгоджених податкових зобов’язань відповідно до п.п.7.1 ст.7 означеного закону та від обов’язку самостійно сплатити суму податкового зобов’язання відповідно до п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону.

Відповідно до п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону платник податку зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, заначені ним у податковій декларації, протягом десяти календаних днів, наступних за останнім днем вдповідного граничного строку, передбаченого п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно з п.7-1 постанови КМУ від 5.06.2000р. №892 "Про заходи щодо стабілізації роботи підприємств вугільної промисловості" (892-2000-п) суми податку на додану вартість, отримані від споживачів за поставлену вугільну продукцію, підприємства вугільної промисловості пепераховують не пізніше наступного операційного дня на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, відкритий у відповідній банківській установі, для розрахунків з податку на додану вартість. У міру наджходження коштів на зазначений поточний рахунок платник податку спрямовує їх на сплату податку на додану вартість в державний бюджет і на поточні рахунки з постачальниками за поставлені в поточному місяці товари (роботи, послуги), неодхідні для виробництва вугільної промисловості, та з іншими кредиторами, визначеними пропорційно частці сум податкових зобов’язань з податку на додану вартість, належних до сплати в державний бюджет, та сум податку, належних до сплати постачальникам, за підсумками місяця, що передує місяцю, в якому проводився такий розподіл.

Кошти для розрахунків з податку на додану вартість, зараховані на поточний рахунок із спеціальним режим використання, використовуються лише в порядку і за напрямами, визначеними у цьому пункті. Стягнення коштів із зазначеного рахунка може здійснюватися відповідно до вимог п.п.3.2.2 п.3.2 ст. 3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Відповідальність за цільове використання коштів несе власник зазначеного рахунка відповідно до законодавства.

Платникам податку необхідно забезпечити відкриття у відповідних установах банку поточних розрахунків із спеціальним режимом використання для розрахунків з податку на додану вартість, які відкриваються відповідно до вимог інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.

Отже, суди попередніх судових інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обгрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями - 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сніжне Донецької області – залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Донецької області від 27 вересня 2006р. та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 06 листопада 2006р. – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.