К-34124/06 Про визнання незаконними дії ДПІ щодо виписки та надсилання підприємству податкових вимог, заборону вчиняти дії щодо стягнення коштів з банківських рахунків та відшкодування моральної шкоди - 19.08.2008 Прийняття

У березні 2006р. позивач звернувся до господарського суду м.Києва з позовом про визнання незаконними дії ДПІ у Дніпровському районі м.Києва щодо виписки та надсилання підприємству податкових вимог, заборону вчиняти дії щодо стягнення коштів з банківських рахунків та відшкодування моральної шкоди в сумі 5000,00 грн..

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у податкового органу не було законних підстав щодо виписки на направлення податкових вимог, оскільки визначена в них сума податкового боргу в сумі 166477,17грн. не є узгодженим податковим зобов’язання в розумінні законодавства України, а тому викладені в них попередження про стягнення з банківських рахунків позивача готівки та з каси позивача є також безпідставними. Позивач зазначає, що своїми діями відповідач-1 завдав МП "Агенство "Інтермережа" моральної шкоди, що полягає у дискредитації ділової репутації підприємства, на підставі чого необхідно її відшкодувати у розмірі 5000,00грн..

Постановою господарського суду м.Києва від 29 травня 2006р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2006р., позовні вимоги було задоволено частково: визнано протиправними вчинені ДПІ у Дніпровському районі м.Києва дії з виписки та надсилання МП "Агенство "Інтермережа" першої податкової вимоги від 10.01.2005р. №1/33 та другої податкової вимоги від 28.02.2005р. №2/521; визнано нечинними першу податкову вимогу від 10.01.2005р. №1/33 та другу податкову вимогу від 28.02.2005р. №2/521 ДПІ у Дніпровському районі м.Києва; заборонено ДПІ у Дніпровському районі м.Києва здійснювати стягнення коштів з банківських рахунків, вилучення готівки з каси та вчинення інших заходів, зазначених у першій податковій вимозі від 10.01.2005р. №1/33 та другій податковій вимозі від 28.02.2005р. №2/521. В решті позову відмовлено. Судові витрати в сумі 3,40 грн. стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів справи дійшли висновку, що податковим органом не було дотримано вимог ст.ст. 6, 8, 10, 11, 16, 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", якими передбачено, зокрема порядок надіслання платнику податків податкових вимог, а також заходи з погашення податкового боргу платника податків, якому надіслано податкові вимоги, а тому немає підстав для стягнення відповідних коштів з рахунків позивача для погашення податкового боргу. Однак, позивачем не було доведено факту спричинення йому моральної шкоди ДПІ у Дніпровському районі м.Києва, не зазначено обґрунтування заявленої вимоги, а саме, в чому полягає шкода, не зазначено з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір такої шкоди, а тому у її відшкодуванні було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог ДПІ у Дніпровському районі м.Києва звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

Рішенням ДПІ у Дніпровському районі м.Києва від 19.10.2001р. №1589-26-9/22968541-8571 позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 166386,20грн. (144683,65 грн. – основний платіж, 21702,55 грн. – штрафні санкції).

26.11.2001р. податковим органом виставлено першу вимогу №1/174 на суму 166386,20 грн. та 23.01.2002р. - другу податкову вимогу №2/95 на суму 166425,80 грн., до якої включено суму податного зобов’язання у розмірі 39,60грн., визначеного у поданій позивачем до ДПІ у Дніпровському районі м.Києва податкової декларації з податку на прибуток №87256 від 07.05.2001р..

За наслідками адміністративного оскарження вказаного рішення податкового органу скарга позивача вважається задоволеною відповідно до ч.3 п.п.5.2.2 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", що встановлено постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2005р. у справі №43290, залишеною постановою Вищого господарського суду України від 22.06.2005 р. без змін.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Господарського суду міста Києва від 25.06.2004р. у справі № 43/290 за заявою ДПІ у Дніпровському районі м. Києва до МП "Агентство "Інтермережа" про визнання його банкрутом - Мале підприємство "Агентство "Інтермережа" було визнано банкрутом, в зв’язку з чим відповідач-1 у відповідності до положень Наказу ДПА України від 07.11.2003р. № 538 "Про внесення змін до Порядку обліку сум податкового боргу платників податків, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство" виключив з облікової картки платника податків – Малого підприємства "Агентство "Інтермережа" податкову заборгованість (за всіма платежами) та вів її в окремому обліку.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2005р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2005р., постанову Господарського суду міста Києва від 25.06.2004 у справі № 43/290 скасовано.

В зв’язку з наведеним відповідач-1 раніше виключену податкову заборгованість позивача повторно включив до облікової картки платника податків – МП "Агентство "Інтермережа", та направив на адресу позивача першу податкову вимогу №1/33 від 10.01.2005р. на суму 166477,17грн. та другу податкову вимогу №2/521 від 28.02.2005р. на суму 166477,17грн..

Відповідно до п.п.4.1.1 п.4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Підпунктом 4.1.7 п.4.1 ст.4 означеного закону визначено, що платник податків має право не пізніше ніж за десять днів до закінчення граничного строку подання декларації, визначеного згідно з підпунктом 4.1.4 цього пункту, надіслати декларацію (розрахунок) на адресу податкового органу поштою з повідомленням про вручення.

Відповідно до 15.1.1 п.1.5.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до п.п.15.1.2 п.15.1 ст.15 Закону податкове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у підпункті 15.1.1 цього пункту, у разі коли:

- податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано;

- судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.

Підпунктом 15.1.3 п.15.1 ст.15 Закону відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого платник податку перебуває поза межами України, якщо такий період є безперервним та дорівнює чи є більшим за 180 днів.

Згідно з 15.2.1 п.15.2 ст. 15 Закону у разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або до визнання боргу безнадійним.

Відповідно до п.п.6.2.3 п.6.2 ст.6 Закону податкові вимоги надсилаються:

- перша податкова вимога - не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк;

- друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Згідно з п.п.10.1.1 п.10.1 ст.10 Закону у разі коли інші, передбачені цим Законом, заходи з погашення податкового боргу не дали позитивного результату, податковий орган здійснює за платника податків та на користь держави заходи щодо залучення додаткових джерел погашення суми податкового боргу шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а за їх недостатності - шляхом продажу інших активів такого платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у позивача відсутнє податкове зобов’язання у розмірі 166386,20грн., визначене рішенням контролюючого органу від 19.10.2001р., також відсутні беззаперечні докази узгодження позивачем податкових зобов’язань з податку на прибуток, що е підставою для задоволення позовних вимог в цій частині.

Отже, суди попередніх судових інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обгрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями - 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва – залишити без задоволення.

Постанову господарського суду м.Києва від 29 травня 2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2006р. в частині задоволення позовних вимог Малого підприємства "Агентство "Інтермережа" – залишити без змін.